Андріївські вечорниці

 

АНДРІЇВСЬКІ   ВЕЧОРНИЦІ

На сцені – стіл, ослони, стільці, на стінах – рушники, у кутку – рогач, коцюба чи кочерга. Дівчата у вишитих сорочках та вінках із стрічками. На столі лежить калита, і не одна.

        

Вечорнична паніматка. Ну, дівчата, ви добре потрудилися, гарно прибрали хату, приготували вечерю, і калита вдалася. А де ж це ваші хлопці, що не йдуть?

Дівчата. Казали, що прийдуть. А давайте ворожить, доки хлопців немає. Подивимось, куди нас доля покличе.

(Дівчата по черзі ставлять на долоні палицю і дивляться, в який бік падає, туди й заміж піде ).

Вечорнична паніматка. Ось вам, дівчата, очіпок і стрічка, поворожіть, яка скоріше заміж піде, а котрій ще дівувати.

(Дівчата накривають на стільці мисками очіпок і стрічку. На цей час той, хто хоче ворожить, виходить з хати, а потім заходить і вибирає : якщо очіпок – то одруження, стрічку – дівування ).

Хлопці.  Чи дозволите зайти на ваші вечорниці ?

Дівчата. А чи ж то наші хлопці? Та вони ж, відчиняйте.

(Заходять хлопці, вітаються з паніматкою, потім з кожною дівчиною за руку і сідають, де кому зручно).

Хлопці. Ну, що, дівчата, ви ще ворожите, може, й ми з вами поворожимо?

Дівчата. То давайте ворожити на крайках і поясах.

( Дівчата й хлопці скручують свої пояси і крайки, складають у решето, і хтось із них підкидає вгору. Чий пояс чи крайка випадуть першими, ті раніше одружаться).

Вечорнична паніматка. Не засмучуйтесь, дівчата й хлопці, ви такі молоді, всі поодружуєтеся, та не в один час. А чи не пора вже калиту кусати ?

Хлопці.  Та вже пора. Дівчата, давайте вашу калиту!

(Дівчата подають на червоній стрічці калиту. Хлопці чіпляють її так, щоб вона гойдалась і до неї можна було дострибнути. Вибирають писаря Калитинського, припасовують йому бороду, вуса, дають у руку мисочку із розколоченою глиною або сметаною і щіточку-писачок.)

Хлопці. Дайте нам, паніматко, будьте ласкаві, кочергу або ж рогача.

(Паніматка подає кочергу, хлопці беруть її, один із них сідає на неї верхи, як на коня, й, імітуючи іржання, „їде” від порога й гукає:”Чи дозволите калиту кусати?”

-                                 Спробуй!

„Вершник” робить коло і під’їжджає до калити. В цей час грає весела музика. „Вершник” вітається:

-                                 Добрий вечір, пане Калитинський!

-                                 Добрий вечір, пане Кочержинський!

-                                 Чи дозволите калиту кусати?

-                                 Як будеш сміятись, буду по губах писати!

Пробує вкусити , його намагаються розсмішити.

Кочергу осідлав інший вершник.)

Пан Калитинський.

-                                 Куди їдеш ?

-                                 До млина.

-                                 А що везеш?

-                                 Міх.

-                                 А що в міху?

-                                 Сміх. Чи солодка калита?

-                                 Хай куштує хто пита.

(За ним їде інший парубок, прикоськуючи, наче коня, кочергу, а другий, що примостився за ним, брикається, ірже.)

Парубок. Їдь  ,коню,  не брикайся, будемо калиту кусати. Тпру!

(Кланяється Калитинському).

-                                 Добрий вечір, пане Калитинський!

-                                 Добрий вечір, пане Кочержинський.

-                                 Куди їдете?

-                                 Їду з далекого краю, щастя-долю шукаю, хочу калиту кусати.

-                                 А я буду по писку писати!

-                                 А я вкушу!

-                                 А я впишу!

( Парубки підстрибують. Намагаються вкусити калиту. Писар і дівчата смішать різними прибалачками. Хто розсміється, того писар малює квачем. Після того бере в них кочергу і передає іншому учаснику. Наступний вершник вигукує :

-                                 Діду, діду, я на коцюбі їду. Зверху хати калити кусати !

-                                 Як засмієшся , буду по губах писати!

-                                 Я кусну!

-                                 А я мазну!

Так само під’їжджають на кочерзі й дівчата і питають дозволу калити кусати. Хлопці їх смішать різними жартами-примовками.

-                                 Кусайте, як не засмієтесь. Чи , може, ви й зроду не сміялись ?

-                                 Яка ж бо ти, Оленко, хороша та гожа, а як засмієшся, то ще кращою станеш.

-                                 Їду, їду на коні,

Бачу калиту,

Вкусити її , чи ні?

-                                 Спочатку спробуй скоромовки казати, а тоді вже дозволу калиту кусати.

Дівчата проказують:”Їхав Прокіп мимо кіп, лічив снопи по три копи: одна копа ковпаком, друга копа ковпаком”. Або „Ти, малий, скажи малому, хай малий малому скаже, хай малий теля прив’яже”; „Їхали гончарі, стали на горі і забалакались про горшки і про покришки”; „Летіли, летіли, стомились та й сіли, сиділи, сиділи – знялись, полетіли”; „Летіла лелека та й заклекотіла до своїх лелеченят”; „Сидить Прокіп, кипить окріп, пішов Прокіп, кипить окріп. Як при Прокопі кипів окріп, так і без Прокопа кипить окріп”.

         Пан Калитинський підхвалює : „Та й гарно ж у Вас виходить, як не засмієтесь, то можете й калиту кусати”. Сам при цьому докладає всіх зусиль, щоб розсмішити вершників, жартує, пританцьовує і приспівує:

-                                 Їду, їду калити кусати!

-                                 А зумієш загадку відгадати?

-                                 Кажи, яку?

-                                 Лежать у порядку дерев’яні малятка,

Білі, здорові, всі чорноголові. ( Сірники)

-                                 Маленьке, кругленьке, зі столу впало,

Нема таких  ковалів, щоб  його скувало. ( Яйце)

-                                 Місили, місили, ліпили,

А тоді – хіп та в окріп !

А вже наостанку в масло  та сметанку .

Хто зуміє відгадати , того будем частувати.  ( Вареники)

-                                 Хоч не літає, а крилатий,

Без крил не може працювати. ( Вітряк)

-                                 Білий кінь по чорному полю

Залиша білий слід за собою.

З кінця в кінець скаче,

Мовчки щось усім каже. ( Крейда і дошка)

-                                 Хто говорить усіма мовами ? ( Луна)

- Чорний Іван, дерев’яний каптан : де носом

   Проведе, там помітку кладе. ( Олівець)

Ще одне випробування для тих, що приїхали калити кусать: кладуть навхрест рогач і кочергу або хлібну лопату, а кожен учасник мусить, пританцьовуючи, перестрибувать навхрест між ними.

         Коли вже всі охочі спробували вкусити калити, пан Калитинський припрошує паніматку: „Просимо і Вас, паніматко, калити кусати” і подає їй кочергу. Під жартівливі примовляння паніматка „сідає” на коня і, згадуючи молодість, кусає калиту. Після того розламують калиту і пригощають усіх.

Пан Калитинський. Будьмо здорові з калитою!

Паніматка. З калитою золотою!

Усі сідають за столи, частуються варениками, потім співають, танцюють.