Відкритий діалог "В Україну повернусь"

 

ВІДКРИТИЙ   ДІАЛОГ
"В УКРАЇНУ  ПОВЕРНУСЬ..."

Мета. Допомогти учням збагнути особливості української еміграції та з´ясувати

  проблеми трудових пошуків українців за кордоном; формувати

  національну свідомість та розвивати почуття гордості за свій край земляків;

   виховувати любов до Батьківщини та до людей, почуття патріотизму.

Очікувані результати. Сформованість почуття патріотизму та національної гордості за свою державу і рідний народ.

                                                                  Виростай, дитино, й пам’ятай :

                                                                  Батьківщина – то найкращий край.

                                                                                              Д.Павличко

Хід заходу

І. Мотиваційний етап.

1.З´ясування емоційної готовності до роботи – у формі «Незакінченого речення»

         ( Я радію за … , з …, через … .

         Я щаслива (ий), бо …)

2. Актуалізація суб’єктного досвіду

         ( На фоні звучання пісні Василя Петренка «На Україну повернусь» учні визначають тему сьогоднішньої розмови).

ІІ. Цілевизначення і планування.

1. Вчитель. Колись я почула вислів: «Батьківщина зможе прожити без будь-кого з нас, а ми без неї – ні». І справді: де б ти не жив, як би хороше тобі не було, ти завжди пам’ятатимеш свою Вітчизну, бо вона дала тобі життя, відкрила двері в цей безмежний світ.

Звичайно, кожна людина найбільше любить той край, де народилася і живе. Кожен пишається своєю рідною землею, хоче сказати про неї найкраще. У нашого народ глибоке й тисячолітнє коріння. Українці пройшли довгий шлях розвитку, що позначилося на усіх сферах її життя – культурі, побуті, мові.

Рідна земля – це світ, де ти вперше бачив сон, - це і небо, і люди, це коріння твого роду і паростки твого майбутнього. Батьківщина для кожного з нас така ж дорога, як батьківське слово, мамина молитва. Як ліс починається з узлісся, так великий український народ утворюється  з кожного маленького села та із нашої з вами родини.

4.     Створення асоціативного куща з ключовим поняттям «Моє село».

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1.     У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж земний в чужині рай,

Їм красить все їх рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини!

Вчитель. Ви вже за крок від дорослого життя, але ви – мої діти і мені не байдуже, ким ви підете у цей широкий світ. Адже древній філософ Мойсей Сапфір казав: «У метричних свідоцтвах пишуть, де, коли людина народилася, яке її ім´я, але тільки не пишуть там, для чого вона народилася!»

         От і ми сьогодні спробуємо з’ясувати, для чого ми прийшли у цей світ, у цій країні, серед цього народу, з якими життєвими поглядами і принципами.

2. Про те, що з України виїжджають у різні країни світу багато людей різних професій, говориться чимало. «Нашого цвіту – по всьому світу». Хвилюючу глибину цього вислову можна відчути тоді, коли перечитуєш статті, вірші, листи, знайомишся з дивовижними долями українців за кордоном.

         Економічна нестабільність, фінансові коливання, постійне зростання цін на комунальні послуги і харчі, хаос і непрозорість у владі. – це головні причини «пошуків щастя» за кордонами України. Здається, просто увійшло у звичку людей, що «краще в світах, як удома».

3. Чи справді це так?

( Учні, працюючи в пошукових групах, презентують докази своєї позиції за допомогою віршів, листів з далекого краю).

1.      Блажен, хто гордо кинув рідний край

і з посохом в руці пішов шукати

на чужині незнаній дальній рай,

куди веде його весна крилата.

Та тричі той блажен, який за чай

і хліб теж не схотів себе продати,

але минаючи тропу розлук,

зостався, щоб зазнати хресних мук…

Скажіть мені, кохані діти,

чому нема землі на світі,

де б українця не було?

Чому нас вихрем рознесло –

В Сибір, Австралію, Канаду?....

Чи це від розкоші? Чи зрада?

Чому, хіба що крім Богдана,

всі наші гетьмани «погані»,

історія облита брудом?

Чому дволикі стали люди?

Чому ми з голоду вмирали?

Чому церкви поруйнували?

Чому? Чому? Чому

гонили правду у тюрму?

Чому так знищили багато?

Чому не судять винуватих?

Коли це ще таке було,

щоб пісня кинула село?

Чому ми боремося знову,

щоб воскресити рідну мову?

Чому?

                                      (Володимир Косовський)

2.     Ти, друже далекий, не знаєш

про тугу безмежну мою,

 не чуєш, як серце ридає, -

за чим, я тобі розкажу!

Ридає воно за літами,

прожитими тут в чужині.

Ридає, що, рідний, не з вами

 злетіли так швидко  в журбі…

Живу, а душа вся німіє,

бо тут – навіть сонце не те!

І небо не те – хоч синіє,

холодне якесь, не моє …

Як десь я побачу калину,

що квітне в канадськім саду,

згадаю свою Україні

й непрошену витру сльозу…

У нас не літають лелеки,

в піснях не дзвенять солов´ї ,

не чути, як тужить трембіта

десь в горах, в ранковій імлі.

Так хочеться слово почути

вкраїнське, своє – не чуже.

І в пісні всю тугу забути,

що душу на клаптики рве.

         Тобі,мабуть, важко збагнути,

що значить чужа сторона?

На вулицях мови не чути,

що рідною змалку була…

Як страшно в чужині вмирати, з

дається, й земля тут тяжка…

Вкраїно моля, рідна мати,

чого ти далека така?

         Мій друже, шануй Батьківщину,

вона, як життя, є одна!

Люби свою рідну Вкраїну –

багата чи бідна вона…

Притулок, багатство, родину –

де-небудь здобудеш собі.

Ніде не знайдеш України –

я знаю, повір ти мені!

3.     Як пес голодний, кинутий і гнаний,

блукаю я по вулицях чужих…

Сміється з мене так, глузує невблаганний

З думок сполоханих моїх.

Сміється цілий світ …

Мовчать спокійно друзі,

вмира без відгуку мій крик.

Іду кудись в сльозах, в ганьбі, в нарузі, -

за роки я до всього звик.

А сни вночі, як яструби прокляті,

на частки душу рвуть … встаю.

З кутка в куток ходжу у темряві по хаті

і втому, змучений, ловлю.

Впаду, і ніжно тихий, дивний сон злітає …

Далеко все – і сльози, і ганьба …

Мене хтось пісне широкою стріляє

 і квіти кидає захоплена юрба.

                            ( Олександр Олесь)

О, принесіть, як не надію,

то крихту рідної землі.

Я притулю до уст її

і так застигну, так зомлію …

Хоч кухоль з рідною водою! …

Я тільки очі напою,

до уст спрагнілих притулю,

торкнусь душею вогняною.

                                      ( Олександр Олесь)

Лист з чужини – присвячується всім тим, хто знесилений щоденними проблемами життя в Україні, хто наміряється закрити очі і бігти з рідної землі, яка, власне, тепер потребує кожного, щоб гуртом допомогти їй  у такий тяжкий час…

Бо у кожного, хто проживає далеко від України, є чи не найтяжчий камінь – туга за всім, що є рідним. Не завжди матеріальні достатки роблять людину щасливою.

Всі, хто народився в Україні, але живе поза її межами, не може скинути з серця біль розлуки з рідним краєм. Не залишайте неньки в біді, бо совість, як і перша любов, завжди про себе нагадає…

(Презентація групи журналістів: інтерв’ю ( інтернет-переписка) з однокласником, який проживає в даний час з мамою в Італії – Мельничуком Дмитром).

-         Скільки часу ти вже проживаєш за кордоном? Де саме?

-         Чим займається ( де працює) твоя мама?

-         Що тобі подобається в іншій країні?

-         Чи сумуєш за бабусею, дідусем, а однокласниками, а за рідним селом?

-         Чи ходиш до школи? Що цікавого побачив?

-         Чи плануєш приїхати? та інші.

5. Лист-дума про Італію.

                   Я пишу з чужини вам, щоб сказати:

як важко рідну землю покидати!

Як важко пережити біль розлуки!

Та не одна терплю я тії муки.

         Когось чекає чоловік і діти,

хто залишив удома маму й тата.

Нас тут багато, у державі ми – держава,

в Італії – маленька Україна.

                   Як важко нам усім у цім полоні,

та не від щастя ми себе тут ув’язнили,

і не одній сказав синок по телефону:

«Мене не любиш ти, коли залишила».

         Й занило серце матері від болю.

         Колись ти зрозумієш – ще маленький.

         Не від добра розстались ми з тобою,

я саме через тебе тут, рідненький.

Щоб ріс ти, як усі щасливі діти,

щоб мав ти в що вдягнутися, що з’їсти,

я мушу кривду не одну стерпіти

і не одну вечерю не доїсти.

         Не їхні діти любі нам і милі,

не їхні люди є до нас привітні.

Ми тут – раби, всього робоча сила,

і навіть імена у нас нерідні.

                   Їм, бачте, важко вимовлять слова.

                   Як була Юля – стала тут Джульєтта,

а була Люда – стала чомусь Лона,

я ж була Алла, та вони зовуть Алетта.

         Не вірте, що нам добре тут живеться –

Слова ці лиш для рідних і сім’ї .

В усіх тут серце на частини рветься,

усі ми тут, що тіло без душі.

                   За довгі місяці в чужій країні

ми зрозуміли слово «ностальгія»,

бо навіть України тут не знають,

нас «русо» і «поляко» називають».

         У всіх нас одна є тут потреба:

нема грошей, а жити якось треба,

учити доньку, одружити сина,

купити хату чи вдягнуть дитину.

                   І щоб не мерзла вже старенька мати

одна у хаті – треба нам подбати,

 і щоб не знали голод наші діти –

усе ми мусимо перетерпіти.

         Тут не одна віддала Богу душу

і не одна здоров’я тут згубила,

і не одній скидались на дорогу,

бо не одна тут розум загубила.

                   Не ділимось ми тут на регіони

і не важливо, який вік чи звати.

                   Усі ми рідні тут, одна родина,

бо нас єднає слово «Україна».

О, Україно, бідна наша ненько!

Залишишся ти скоро самітненька,

розійдуться на панщину всі люди

і все, як у рядках Шевченка, буде.

                   Ми, Україно, не тебе картаєм,

тебе ми любим – владу проклинаєм!

Як можна із квітучої країни

перетворить тебе в жебрачку-сиротину?

6. Група дослідників  презентує творчий проект «Історичне і культурне багатство моєї країни»

7. Пісня «Ще не вмерла Україна» ( ремікс)

8. Створення «Дерева рішень» - віра в майбутнє моєї держави»

Історичне минуле українського народу

9. Нікого не можливо примусити зробити той чи інший вибір. Це особиста справа кожного, Проте є потужні підвалини, на яких тримається наш світ. Це загальнолюдські цінності, які визначають наше життя  -  це віра та вірність, правда і справедливість, любов, совість, доброта, чесність… Названі цінності не існують уявно, вони живуть в національній культурі, зростають разом із національним духом і нашою життєвою позицією.

         Згадаймо імена Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Стуса, Вячеслава Чорновола, героїв Небесної сотні. І ще дуже багатьох, які без страху клали вогонь своїх сердець на жертовник Батьківщини і не шукали легких шляхів до щастя. Усі вони прагнули розбудити український національний дух та мріяли про кращу гідну долю для рідного народу.

         До здійснення цих мрій причетний кожний з нас.

10. Отже, український народ багатий як духовно, так і матеріально. І нам залишається лише берегти й примножувати зібрані по крихті, виборені у віках титанічними зусиллями розуму й рук надбання: чи то величний собор, стародавню маленьку церкву в гуцульському селі…

         Нема життя без України, бо вона – це доля, яка випадає раз на віку – це вічна пісня на цій землі.

                            У долоні упаде пір´їна ,

наче лист жаданий від синів.

Позбирай же, ненько Україно,

всіх своїх розкиданих птахів.

IV. Підсумки та рефлексія.

1.     Золоті правила на майбутнє.

·        Той, хто не любить країну, нікого любить не може. (Д.Байрон)

·        Хто в першу чергу не став людиною, той поганий громадянин. (В.Полінський)

·        Поганий син не може бути патріотом. ( В.Сухомлинський)

·        Патріотизм – це переконання, що твоя країна краща за інші тому, що  ти в ній живеш. ( Бернард Шоу)

·        Не питай, що Батьківщина може зробити для тебе, - а питай, що ти можеш зробити для Батьківщини. ( Дж.Кеннеді)

V. Домашнє завдання

На один день – Запитати у батьків про їхнє ставлення до проблем української

                         еміграції.

На один тиждень – Поспілкуватися з однокласником, який зараз за кордоном із  мамою Мельничуком Дмитром.

На все життя – Пам´ятати, що рідний край і Батьківщина – це найкращий край,

                          пишатися своїм родом, народом і державою.