Розробки уроків української літератури

САМООПИС  ДОСВІДУ  РОБОТИ

                      Перед сьогоднішнім педагогом постають проблеми, які потребують негайного вирішення:

-                                 зміни в навчальних планах і програмах;

-                                 закономірне і неминуче зростання обсягу загальноосвітніх знань, що підлягають обов’язковому засвоєнню;

-                                 зміна вимог суспільства  до освіти.

Проте всі ці заходи істотно не впливають на якість навчання школярів.

         Доля нашої України, її майбутнє, залежить від того,  якими ми виховаємо дітей. Вони мають виростати свідомими українцями, здоровими, розумними, духовно багатими, активними особистостями. Безперечно, повинні добре вчитися, бути патріотами рідної землі, здатними і берегти культурну спадщину своїх предків, і примножувати її багатства.

         У третьому тисячолітті всіх дедалі більше турбують проблеми незахищеності людини. У світі панує зло. Душі людей черствіють. Ми розучилися бути щасливими, усмішка стала рідкістю. Виною цьому не лише економічні проблеми. Свідомість « бомбардує » надмір інформації, яку людина часто не може сприйняти, а тим більше – усвідомити. Крім того, сучасний « кліпів потік » навряд чи торкається серця і душі. Найбільш вразливі діти. Звичайно, прогрес не зупинити. Та цього і не варто робити. То невже ми наближаємося до духовного апокаліпсису?

         На жаль, засмічені духовні джерела, які живили наших предків. Щоб на землі не вмерла мораль – на сторожі має стати вчитель української мови та літератури. Він разом із батьками своїх вихованців має формувати дитячі душі, заповнювати їх добром,

намагатися, щоб панівними в житті для них стали мода на чесність і сердечність, людяність і гуманність.

         Учитель має збагачувати інформативний та емоційний досвід учнів, використовувати духовні надбання предків, втілені в Біблії, в усній народній творчості, в творах письменників-класиків, в працях відомих педагогів та вчених.

         Отож треба, хоч  і важко, боротися за особистість, заповнюючи просвітленим розумом духовний вакуум, що став ознакою сьогодення. Настала пора виховувати дітей на власних національних здобутках та на загальнолюдських досягненнях педагогічної культури, на духовних надбаннях предків, втілених у Біблії, в усній народній творчості, - як це робить увесь цивілізований світ. Чи не найкращим засобом формування особистості з глибоким відчуттям своїх коренів, роду, родини і народу є уроки літератури рідного краю та позакласного читання . Це важливе знаряддя духовного і патріотичного виховання, дійовий засіб поглиблення знань та пізнавальних інтересів школярів.

Працюючи у школі, переконалась: відсутність національної свідомості у більшості учнів пояснюється тим, що вони мало читають, не залучаються з раннього віку до вивчення історії та культури рідного краю.

Зараджувати справі вирішила шляхом вдумливого і цілеспрямованого використання в навчально-виховній роботі народознавчих та краєзнавчих елементів. Саме вони складають основу дидактичного та роздаткового матеріалу, який підбираю для розгляду та аналізу на різних етапах уроку.

Залучаю дітей до світу мови через легенди, прислів’я, пісні, звичаї і обряди рідного краю. Саме ці золоті розсипи усної народної творчості, що характеризуються високою художньою досконалістю, влучністю епітетів і метафор, милозвучністю, закладають надійний фундамент для вироблення мовного слуху дитини, благотворно впливають на її духовний внутрішній світ.

         Переконана, що література в школі – колискова пісня, створена письменником, а виспівати її має вчитель словесності. На кожному уроці намагаюся запалити дитячі очі вогнем творчої спраги й української ідеї.

Основою успіху в формуванні читацької зацікавленості і у вихованні національної самосвідомості учнів на уроках вважаю не тільки змістовність, а й нестандартність. Уроки літератури намагаюся проводити так, щоб кожен письменник постав перед учнями як неповторна особистість, із своїм почерком, світосприйняттям і водночас як звичайна людина. Намагаюся, щоб уроки літератури для старшокласників стали уроками життя. Адже саме на них учні пізнають не тільки силу художнього слова, а й таїну української пісні, смуток народного плачу, святість молитви та інші цілющі джерела народної культури.

         Підтримую тих, хто вважає, що завдання сучасної школи – розвивати кожну дитину як неповторну особистість. З огляду на це, вважаю, що велике значення має формування в учнів творчого потенціалу, прагнення до самостійної пізнавальної діяльності, вміння ставити і вирішувати нові проблеми.

         Традиційно вважається, що література – найдоступніший вид мистецтва, отже, найлегший для сприйняття. Але я переконалася, що спілкування з текстом вимагає зусиль душі та професійної майстерності, оскільки поетична мова складна, не менш важка для розуміння, ніж музична, і тому вимагає добре розвиненого чуття слова. І саме на уроках літератури виховую любов до слова, до образу через слово.

         Упевнена, що духовність наша і дітей наших має формуватися з першоджерел святої материнської пісні, сімейної реліквії, пам’яток родоводу, традицій народу. Добро і святість є в кожній душі. Тільки потрібно відчути і розкрити їх, зробити так, щоб ожила в душах любов до рідного краю, щоб кожен був гордий, що він українець.

Безумовно, сприяють формуванню компетентної особистості використання  інтерактивних технологій на особистісно зорієнтованому уроці української літератури. Мені імпонує те, що найхарактернішою ознакою такого способу є активна співтворчість навчально-виховного процесу самими учнями. Учні є суб’єктом пізнання, кожен школяр долучається до співпраці в колективній, груповій, ситуативній, дискусійній діяльності, що сприяє активній комунікації, вмінню продуктувати висловлювання за прочитаним, рецензувати та оцінювати відповіді однокласників.

Із цією метою пропоную дітям на уроці різні форми і методи інтерактивного навчання:

·                    уявні екскурсії;

·                    огляди-конкурси творчих робіт;

·                    хвилинки ерудита;

·                    уявні засідання гуртка;

·                    лінгвістичні дослідження і спостереження;

·                    поетичні хвилинки;

·                    стилістичні експерименти;

·                    незакінчені речення;

·                    мозковий штурм;

·                    дерево рішень;

·                    розігрування ситуацій;

·                    ланцюжкове письмо;

·                    неперервна шкала думок;

·                    займи позицію;

·                    кубування ;

·                    чиста дошка та ін..

Пам’ятаючи, що без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури, намагаються проводити уроки так, щоб учні не тільки запам’ятовували програмовий матеріал, але й якомога глибше закладалася у свідомість школярів думка про необхідність поважати, любити рідну мову, яка є основою вихованості, культури кожної людини.

Слово... Як воно потрібне дитині кожної хвилини – і тоді, коли вона втішається радощами життя, і тоді, коли її серце стискає сум.. Як важливо, щоб у кожному слові вчителя трепетала, хвилювалася, раділа й обурювалася жива людська пристрасть ! Бо хоч який високий буде зміст слів, що їх чує дитина, вони залишаться для неї мертвими, поки в них не спалахне вогник почуття, не запульсує кров.

У своїй роботі керуюся словами В.Сухомлинського: ”Найкращий учитель для дитини той, хто духовно спілкуючись із нею, забуває, що він учитель і бачить у своєму учневі друга, однодумця. Такий учитель знає найпотаємніші куточки серця свого вихованця, і слово в його устах стає могутнім знаряддям впливу на молоду людину, що формується” („Лист до сина”).

Пам’ятаючи це, намагаюся відкривати своїм учням безмежжя справжнього українського слова.

Результативність педагогічної праці, на мою думку, найкраще засвідчують дитячі очі: якщо вони спалахують на уроці вогнем, то можна вважати ці хвилини своїм тихим зоряним часом.

Відома істина: невміло посаджене дерево засихає. Це саме можна сказати і про дитину. Тому намагаюся доброзичливо ставитися  до кожного учня, у кожному прагну знайти щось особливе, неповторне, кожному допомагаю виявити себе в творчості. Свідченням цього є те, що учні стають переможцями конкурсів не тільки в районі, а й в області.

Обґрунтованість своїх дій читаю у дитячих творах, усних відповідях. У їхніх роботах я бачу світ цінностей особистості дитини і результат своєї праці.

В.О. Сухомлинський писав про гармонію в педагогічній праці трьох понять - „треба", „важко" і „прекрасно". Учитель-словесник, як ніхто інший, розуміє складність такого поєднання з усвідомленням важливості свого призначення - виховувати особистість морально збагачуючи її, роблячи носієм істини, добра і краси.

Але чи легко вчителеві здійснити свої наміри у світі жорстокості, байдужості, егоїзму, розумової і духовної обмеженості? Чи легко, коли на такі почуття і настрої цілеспрямовано працює наше рідне телебачення - „вікно у світ"? Складається враження, що воно давно немите і на часі акція масового виключення телевізорів.

Із неабиякою допитливістю і гордістю в очах учні слухають про тих, кого довгий час не визнавали, хотіли викреслити з історії і людської пам'яті, тих, кого переслідували за любов до свого народу, рідного краю. Доля Олександра Олеся, Богдана Лепкого, Миколи Хвильового, Івана Багряного, Василя Стуса, Уласа Самчука сколихує найпотаємніші струни душі, примушує задуматися над сенсом життя.

Часто при знайомстві із життєписом автора відомого світові роману „Волинь" у школярів виникає риторичне запитання: Улас Самчук - український патріот чи німецький прибічник? Питання ж таке виникає через необізнаність насамперед. Тому не поспішаю давати однозначну відповідь, а прошу звернутися до сторінок літературно-мистецької, політичної діяльності людини, що стала легендою рідного краю і самостійно підійти до логічної обґрунтованості відповіді.

Намагаюся відкрити Уласа Самчука і для тих, хто знайомиться з ним вперше і для тих, хто й ні. Самчука романіста, нарисовця, публіциста, критика, драматурга, перекладача, громадсько-політичного діяча за допомогою кардіограми життя письменника.

30-і роки: „здоровий і високо Богом обдарований письменник" (Олександр Мох - католицький публіцист, літературний критик. Родом з Галичини.);

„автор визначених нагородами перлин українського письменства" („Нова свобода", „Хуст"); „великий   епічний   талант"  („Бюлетень   польсько-український").

40-і роки: „він був справді генерал. Генерал Олексійович, як його

                  жартома називали" (Юрій Шерех).

50-і роки: „націоналістичний письменник, архілакейський      

           оспівувач Гітлера і фашизму" (Юрій Мельничук -  

                   письменник-памфлетист, родом з Коломиї  редактор

                  журналу „Жовтень").

60-і роки: „людомор, який хизується своїм фашистським

                  минулим", „дегенерат від пера" (Дмитро

          Цмокаленко -радянський публіцист);

                 «волинський Геббельс" {Юстіш Омельчук –

                 колишній член ОУН, який „покаявся" перед

                 радянською владою).

70-і роки: „всеукраїнський волиняк" (Микола Приходько –

                   письменник і публіцист. Директор Капели

бандуристів на еміграції); «непохитний борець проти

                  всіх видів деспотизму і тоталітаризму, борець за ідеали

свободи і справедливості» (Олександр Гідоні –

член редколегії журналів „Современник"  „Торонто").

80-і роки: письменник, який „своїм шляхетним пером торкав

 сумління, пробуджував свідомість і плекав молоде

покоління для правди, краси і волі" (Йосип Сліпий –

визначний церковний і науковий діяч, первоієрарх

УГКЦ, кардинал); „людина, що завжди стояла на

твердому ґрунті" (Ярослав Розумний - професор

Манітобського університету (Канада).

90-і роки: „український Гомер XX століття" (Степан Пінчук –

літературознавець); „велетень української екзильної

літератури (Микола Неврлий - український

літературознавець у Словаччині); автор,  який

 „говорив  мовою  передовсім  політики" (Григорій

Штонь - прозаїк і літературознавець).

Чи не правда, забиває дух?

На цій своєрідній Самчуковій лінії часу є свої припливи і відпливи, зумовлені найрізноманітнішими факторами - від місця і часу, де й коли давалась оцінка, до особи того, хто її давав. Ми пробуємо розгадувати цей український кросворд, щоб наблизитись до істини про себе в часі нинішньому, переосмисливши його минуле через тканину своєї пам'яті, думки, свого серця.

І школярі невдовзі з'ясовують, що Улас Самчук, родом із древньої Дермані, у роки найтяжчого випробування спустошливою кривавою другою світовою війною - опинився в епіцентрі воєнних подій, зазнаючи в тому пеклі усіх мислимих жахів та людських трагедій, але не розгубився. Він став головним редактором окупованої газети „Волинь" (вересень 1941-1942 років) і згуртував навколо неї найкращі інтелектуально-мистецькі кадри рівненського середовища. У Рівному побували і співпрацювали із газетою „Волинь" Олена Теліга та Олег Ольжич - відчайдушні молоді лицарі українського відродження, яким суджено було невдовзі героїчно загинути. Графіку „Волині" забезпечував випускник Варшавської академії мистецтв, уже знаний художник-патріот Ніл Хасевич із Дюксина. Хоча головне місце в газеті посідали теми літературні, мистецькі, історичні та краєзнавчі, але читач одразу відчував, як крізь сувору німецьку цензуру до нього проривався живий і пристрасний голос авторів. Такого голосу бракувало у той час, „голосу від глибини серця і глибини потреби". У своїх нарисах У. Самчук не розсипався у лестощах гітлерівцям (за винятком кількох чергових фраз, і то в „потрібних" випадках), зате говорив про насущні потреби життя, закликав мужньо зносити воєнні умови, не впадати у відчай, гартувати сили для майбутніх змагань за Україну.

Проявом мужності і героїзму був вихід у світ гострої статті У. Самчука „Так було - так буде". Автор, використовуючи проти окупантів їхню ж зброю, відкрито закликав читачів до непокори. За пропаганду, яка зовсім не узгоджувалась із німецько-фашистськими планами, редактор „Волині" Улас Самчук був звільнений і запроторений до рівненської тюрми, з якої пізніше заледве вибрався.

У період окупації, завдяки діяльності українського видавництва „Волинь", у якому співпрацювали ті ж діячі, що й у газеті, з'явився новим тиражем роман У. Самчука „Марія" - один із перших творів про голодомор 1932-1933 років. І хто його зна, чи не було це цілеспрямованим кроком та свідомим натяком на те, що на Україну наступає черговий геноцид, якщо народ її не згуртується у боротьбі з ворогом за свою незалежність.

Переконана, що за прикладами власного морального обов'язку і патріотизму далеко ходити не треба. Екскурс у життєвий вир нашого земляка У. Самчука, якому саме на Волині відкрилися перші радощі і перші несправедливості навколишнього світу, дозволяє по-іншому глянути і на нього, як особистість, і на наше проблемне сьогодення і без сумнівів ствердити: Улас Самчук - український патріот. Впевнена, що письменство Отчого Порога, рідної Материзни навчить наших дітей шанувати одвічні народні цінності - родину, землю, мову, моральну красу і щирість, духовне багатство землі своєї, чарівну силу українського слова, а ще навчить робити правильний вибір у житті.

ВИВЧЕННЯ  ТВОРЧОСТІ  УЛАСА  САМЧУКА  В  ШКОЛІ

Тема. Повернення Уласа Самчука. « Куди тече та річка? » –     

           батьківські і материнські глибини дарують життю творця

          

Мета. Вгамувати духовну спрагу школярів, доторкнувшись до наших

життєдайних літературних поліських джерел; захопити їх через    знайомство з Уласом Самчуком, літературною спадщиною Полісся, викликати інтерес до творів письменників Волині, до літературно-пошукової роботи; виховувати любов до історії краю, до того куточка України, про який, дякуючи Уласові Самчуку, знає Європа, Америка.

Цілі уроку.

Учні знатимуть: основні події життєвого і творчого шляху митця,

особливості мистецької манери письменника, зміст і

проблематику першої книги тетралогії «Волинь» - «Куди

тече та річка?».

Учні вмітимуть: висловлювати власну думку про життєтворчість Уласа

Самчука, працювати з різними джерелами інформації; розкривати зміст порушених автором проблем, висловлювати власне ставлення до прочитаного; створювати психологічні  портрети героїв, формулювати власні цілі вивчення теми.

Тип уроку. Урок вивчення  особи письменника та сприйняття твору.

Обладнання. Портрет Уласа Самчука, таблиця «творча спадщина Уласа

    Самчука», роман-трилогія «Волинь», мультимедійна 

    презентація   «Рідне все мені в ріднім краю…».

Методи, прийоми, форми роботи : випереджувальні завдання, «асоціативний кущ», аналіз імені уроку, діалог з епохою, бесіда за твором, «чиста дошка», «кубування», читання діалогу в ролях.

Ім’я уроку          .                                     Ми вернемося в свою вимучену,

вистраждану землю предків. Не сьогодні, так завтра , не в цьому , так в іншому поколінні; вернемось, не тільки як жива матерія, а як живий дух, вернемось, і то передовсім в продовженні, як творчість.                         Улас Самчук         

Хід  уроку

І. Мотиваційний етап.

1. Забезпечення емоційної готовності до уроку.

-  Перегляд мультимедійної презентації «Рідне все мені в ріднім краю…»

- Які почуття викликають переглянуті кадри ?

2. Актуалізація суб’єктного досвіду та опорних знань.

- З чим у вас асоціюється слово «рідний»?(Створення «асоціативного куща»)

- Зачитування і пояснення імені уроку учнями, запис у зошити

ІІ. Цілевизначення і планування.

1.     Ознайомлення із цілями уроку , визначення особистісно значущих.

2.     Визначення власних цілей уроку, формування  загального переліку.

Орієнтований варіант:

-         Більше дізнатися про письменника, його життєвий і творчий шлях .

-         Краще зрозуміти зміст книги «Куди тече та річка?»

-         Хочу почути думки однокласників щодо прочитаного.

-         Думаю, що після уроку я прочитаю ще один твір Уласа Самчука.

-         Мені цікаво з'ясувати актуальність твору.

-         Сподіваюся відкрити для себе Уласа Самчука.

Сьогодні у нас є можливість вгамувати духовну спрагу, напившись із наших древніх волинських літературних джерел, заглянувши в творчу лабораторію і ознайомившись із долею нашого земляка Уласа Самчука:

-         Хто він? З якого кореня зростав? На якій землі ? В якій родині? Чому він й досі мало виучуваний у школі?

Повернення Уласа Самчука – тема нашого уроку. Запишіть в свої зошити. Так, саме повернення. Бо ж він так цього прагнув, він так хотів пройти стежками дитинства і за життя не збулось …

 «Ми»,- каже він за всіх тих, хто за вироком долі змушений був канути в забуття для свого народу. І вони справді вертаються: Олександр Олесь – своїми віршами-каяттям, Тодось Осьмачка, Володимир Винниченко, але назавжди полонять наші душі. Бо:

                                 Не так уже й багато на Землі,-

                                 Тих іскор Божих творчого горіння.

                                 Сяйне одна чи дві на покоління,

                                 Метеоритним спалахом в імлі.

                                 Яке блаженство і який то біль –

                                 Людської пристрасті терпке причастя,

                                 Але чи є, скажіть, великим щастям

                                 Творить шедеври у краю рабів.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Учитель. А народився Улас Самчук саме у краю рабів, «у бідній, малосильній Волині»,- як сказав Шевченко, побувавши в цих краях. І сталося це 20 лютого 1905 року в стародавньому селі Дермані, нині Здолбунівського району. В родині Олексія та Настасії Самчуків з'явилася ще  одна дитина, хлопчик Улас. Це була заможна селянська родина: батько був хазяйновитим, отож  і мав сякі-такі статки. Дерманське оточення вже з найменшого віку благодатно сприяло вихованню майбутнього письменника. Пізніше у спогадах він не раз повертатиметься до дорогих серцю образів села його дитинства: ( «Серед крутосхилих пагорбів»). На мальовничих пагорбах та крутосхилах, у пологих  і затишних видолинках, захищених від холодних вітрів горбами, лежить це село. На весні, коли біля кожної оселі починають  вбиратися квітами сади, воно стає невпізнанно красивим. Безкрає блідо-рожеве море нагадує ошатне мереживо знатної пані, гідне хіба що само королеви. А коли  з легким весняним вітром на зелений  розкішний трав'яний  килим  полетять ніжні пелюстки, дерева візьмуться зав'яззю. Вона подарує восени жовтими, як янтар, грушами і червонобокими, налитим сонцем, яблуками. Про такі яблука  так і хочеться сказати, що виросли вони в раю. І це не буде перебільшенням. Вищезгадане поселення в давнину називали Райгородком. Це справді село, неначе «писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Федорською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами».

-         Хто може привести легенди, які говорять про походження назви Дермань?( Випереджувальні завдання учнів)

Долю має кожна людина, але якою вона буде, залежить від обставин, від оточення. Однак доля змушує покидати батьківщину, інших – розчаруватися в коханні і втратити  віру в щасливе життя. У який капкан спіймала доля Уласа Самчука ?

2. Учні. Коли Уласові було 8 років, сім'я переїхала в село Тилявку ( нині Тернопільщина), але хлопець продовжував ходити до Дерманської школи, а на канікули ходив пішки  до Тилявки польовими шляхами через Острозькі села, хутори й ліси. Це була доба Української Народної республіки і Директорії, а далі більшовицької окупації і польського режиму – 1917-1920 років.

         Після школи в Дермані навчається в приватній гімназії Івана Сташенка в Кременці, де одержує добру гуманітарну освіту.

         А далі мобілізація до польського війська, військова муштра, дезертирство і – еміграція.

         У Німеччині він стає слухачем Браславського університету, згодом опиняється у Празі.

         В 1930 роках приходить літературна слава спочатку через публікації у Львівському «Віснику», а згодом з виходом окремих великих творів.

-         Мені хотілося, аби ви допомогли мені скласти життєпис письменника, додавши до моєї розповіді свої повідомлення .

(Звертається увага на плакат)

Довгі роки мріяв про повернення  в Україну. Така нагода трапилась під час Другої Світової війни Самчук оселяється  і стає редактором під окупаційної газети «Волинь».

         Сподіваючись через неї вести просвітительську роботу. Виховувати почуття національної гідності. Газета «Волинь» редагувалась Уласом Самчуком  з вересня 1941 року по березень 1942 року. Письменник розумів, що німецька окупація не виправдає сподівань про надання Україні суверенітету і незалежності .

         3. Діалог  з епохою .

         - Чи був Улас Самчук  на батьківській землі ?

         У цей час, подорожуючи по рідних місцях, він бачить страшне народне горе. Вразила дика розправа над мирними жителями фашистів у м.Дермані, де лише під час однієї акції було спалено 14 хат і хату, в якій народилась мати Самчука, було вбито двоюрідного брата Андрія.

         «Краю мій, розкішний і чудовий!  Якими словами висловити твої болі? Якими ліками ї гоїти? Прийми мою страшну любов і мою безмежну аж до смерті відданість». ( Улас Самчук)

-         Що ще сталося у цей період з Уласом Самчуком ?

На сторінках газети «Волинь» в 1942 році в перших числах січня він пише : «Як безмежно, як пристрасно хотілося б одного разу вітати день, коли ми, як національна спільнота, цілому великому світу, могли б сказати: ми вільні. Ми подаємо всім вам, братнім народам, руку згоди».

-         Хіба могло сподобатись це тим, хто  вважає себе завойовником світу?

І сталося те, чого слід було чекати. Німецька окупаційна влада заарештувала Уласа Самчука. Місяці він провів у Рівненській  тюрмі у Грабнику. Знання німецької мови, психології німців ( коли вчився в Німеччині) допомогло йому врятуватися.

         Після виходу з тюрми він уже не може відкрито виступати і відстоювати свої політичні переконання. Проте за 1942-1943 рр. він не надрукував жодного матеріалу на користь  гітлерівців. А у листопаді 1943 року У.Самчук покинув Рівне. І виявилося, що назавжди.

         З тої пори сплило багато років. Було все: табори «переміщених осіб», що очікували дозволу на виїзд в якусь із держав, підозри в шпіонажі, ностальгія за рідним краєм, що приводила іноді до відчаю.

         Бо:

                                      Хотів знайти загублене навіки,

                                      Юнацьких мрій казково-дивний світ …

                                      Та не течуть назад ніколи ріки,

                                      І юність теж не вернеться назад.

         Знав  про це Улас Самчук і вклав свою душу у свої твори – гімни про Дермань, Волинь, Україну. Ми познайомилися з першою книгою тетралогії «Волинь» - «Куди тече та річка».

4. Бесіда за твором.

-  Чи захопила вас книга ? Якщо так, то чим?

( А мені здалося, що Володько, головний персонаж твору, це сам письменник. Бо цей семирічний хлопчик уже відчуває в собі талант художника, творця. Він про все хоче дізнатись. Він хоче вчитись. Син селянина Матвія Довбенка мав мудру селянську філософію, привиту з хлібом і сіллю, з хліборобською працею).

-         Що, на вашу думку, ще свідчить, що твір  автобіографічний?

( Місцевість: Дермань, Мізоч, Тилявка, Почаїв. Селянське дитинство Уласа).

-         Хто ж прагнув з'ясувати, куди тече річка?

( Це Володька з братом Федотом. Як батьки з двору, то і вони «котяться» куди-небудь «Володько, Богу дякувати, лобур мізковитий вдався»,- каже про нього батько. Улюблене заняття хлопців розпалювати вогнище і пекти картоплю в лісі. А один раз заманулося раків напекти… Раків він передумав пекти… «Куди тече та ціла річка?- збагнулося йому знати … А чому немає лебедів? Де вони поділися?)

-         Чи вдалося Володькові досягти своєї цілі – побачити, де живуть лебеді?

( Не вдалося, бо розплакався Федот. «Глибоке і нерозгадане питання, куди тече річка, переслідує Володьку й у сні. Сняться йому кручі, вирі, раки, лебеді і безліч всякої всячини … Не може він спати спокійно, не вгамувавши своєї допитливості …»).

-         Хто ж розповів, куди тече та річка і коли це сталося ?

( Про це дізнався від свого батька Матвія, з яким спав  завжди на одному полу «Володько нікого так не любить і ніким так не гордий, як своїм татом… Такого чоловіка не знайдеш ніде на світі. В цьому Володько свято переконаний»)

( Зачитування уривку розмови батька і Володька про вужа).

-         Завдяки чому і кому збагачувався духовний світ Володька? Що і хто допомагає йому стати мудрою людиною?

( Саме з бесід із батьком Володько дізнався про все, хоч часто їх припиняла мама. Але, не вгамувавши своєї допитливості, він ставив  свої питання уже тихо і обережно, мов злодій). ( Читання діалогу в ролях).

-         Вразливою є душа Володька, вона вбирає все прекрасне. А ще з якої криниці черпає герой, знаходить відповіді на безліч питань?

( Стати мудрою людиною Володькові допомагає світ природи, серед якої людина – комашка; батько, що виведений в ранг святих. А ще храм, до якого він любить ходити з матір'ю на вечірню «Молиться в церкві ніколи не пізно. Для нього є тут багато забавних речей, щоб міг він скупитись і бути в молитовнім стані … І грубі церковні стіни, і височезні вікнина, ченці, учні учительської семінарії, що гарно співають. А все стає по іншому, коли серед повного спокою звідкісь починає виринати : «світе тихий … Святия слави безсмертного Отця небесного». Володька сам мріяв співати на крилосі).

IV. Рефлексивно-оцінювальний етап .

1. Отже, ми з'ясували, що світ Володьки формувала природа, храм, батько, завізники.

Ми намагалися повернути відоме світові ім'я автора книги «Куди тече та річка?» на рідну землю, куди так прагнув він сам повернутись « як живий дух…, як творчість». ( У формі «кубування»)

-         Чи задоволені ви уроком ?

-          А що цікавого ви дізналися з історії свого краю?

-         Що зрозуміли про себе?

-         Чим збагатилася?

-         Чи справдилися ваші очікування від знайомства з творчістю Уласа Самчука?

-         А який період із біографії Уласа Самчука ще не розкритий?

2.Період еміграції : з 1943 по 1987 рр – повідомлення, підготовлені учнями, перевіряються за методом «Чиста дошка»

3. Висновки.

Як вам відомо, У.Самчук знайшов спочинок на чужій землі. В Торонто, на кладовищі Святого Володимира мармуровий пам'ятник, що має форму книги. На ньому напис «Куди тече та річка?» Неначе на зло всім недругам забутої у  світі українською мовою.

І напрошується відповідь: «Туди, на Волинь, з якою не розлучався думкою, вів бесіду через свої книги, яку прославив  на весь світ. Туди, у святу Дермань, де збивав роси на лугах своїми «чорними, порепаними ножиськами», як казала завжди мати.

 ( На фоні пісні «Волинь моя»)

Отож ріка Уласового життя повернула його ім'я, плоди його праці  на Батьківщину. Він дійсно воскрес, як живий дух тут, серед нас, на рідній Волині. Бо талант не вмирущий.

4. Самооцінювання за картками

Прізвище, ім'я учня
Критерії	Самооцінка	Оцінка вчителя
Ви брали активну участь у роботі на уроці
Ви правильно визначали головні проблеми твору
Ви правильно добирали цитати, аргументували їх
Ви надавали підтримку однокласникам або заохочували їх до роботи
Ви відповідали переконливо, давали  повні відповіді на запитання
Загальний бал

IV. Домашнє завдання.

Обов'язкове. Прочитати роман «Марія» або «Чого не гоїть вогонь».

На вибір. Будучи  у Рівному, положіть квіти до меморіальної дошки, де свого часу була редакція газети «Волинь» ( Театральна площа), відвідайте світлицю Уласа Самчука в дитячій бібліотеці, що на розі вулиць Степана Бандери та Тихої.

 Тема. Роман «Марія»: історія створення, зміст і проблематика.

           Філософська система духовності українського селянства на

           сторінках роману

Мета. З’ясувати історію написання роману, коротко простежити основні сюжетні лінії, проблематику твору; проаналізувати зміст роману відносно висвітлення в ньому проблеми духовності українського селянства, філософію їх буття; розвивати вміння учнів аналізувати твір відповідно до поставлених проблем, цитуючи при цьому текст; виховувати любов до рідного народу, почуття відповідальності за долю рідних і близьких, їх добробут.

Цілі уроку.

Учні знатимуть: історію створення та зміст роману «Марія» У.Самчука;

визначення-поняття «роман-хроніка».

Учні вмітимуть: висловлювати власне ставлення до прочитаного;

розкривати філософський підтекст твору; будувати

проблемні запитання до тексту, героїв; планувати і

оцінювати навчальну діяльність.

Тип уроку. Урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання. Портрет письменника, книги зі змістом роману, плакат із епіграфом до уроку, мультимедійні матеріали «Цінність життя».

Методи, прийоми, форми роботи : бесіда, асоціювання, читання з коментуванням, запитання до тексту, героїв, «займи позицію», «кубування».

Ім’я уроку          .                                              «Марія» Уласа Самчука –

це історія боротьби зла із добром і добра зі злом, що відбувається … в душах волинських селян       .                                          Є.Онацький                    

Хід  уроку

І. Мотиваційний етап.

1. З’ясування емоційної готовності до уроку.

2. Перегляд презентації «Цінність життя».

3. Актуалізація суб’єктного досвіду (асоціювання: ключове слово - Марія).

ІІ. Цілевизначення і планування.

1.     Оголошення теми уроку, аналіз імені уроку.

2.     Визначення загальних цілей уроку, вибір особистісно значущих:

-         з’ясувати історію написання роману;

-         розглянути зміст твору;

-         визначити його проблематику;

-         з’ясувати, як у творі висвітлено проблему духовності українського селянства.

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

     Розповідь учителя.

В основі твору – реальні події. Прототипом головної героїні стала дерманська красуня Мотря, весела, привітна, працелюбна сирота; прототипом Гната – рідний дядько письменника; Мартин Заруба також життєвого відповідника. Дійсний і факт отримання від нього Мотрею приданого. І одруження Марії з Гнатом, розлучення, життя з Корнієм – це життя Мотрі. Не було в Мотрі дорослих дітей - вони, як і в Марії, повмирали маленькими. Тільки картини більшовицького господарювання, голоду – це все з розповідей утікачів із «соціалістичного раю».

1. Улас Самчук був першим письменником, який показав справжнє страхітливе обличчя комунізму, змалював жахливі картини лютого голодомору, які принесла на українську землю радянська влада.

-«Марію» У.Самчука називають романом. Який твір називаємо романом?

Учень.  Складний за побудовою і великий за розміром епічний твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи та багатогранно й у розвитку змальовані персонажі, кількість яких часто значна… У романах переважно буває кілька головних сюжетних ліній, які перехрещуються й переплітаються між собою.

( Відповідаючи на запитання, учні скажуть, що із названих ознак у «Марії» є широта охоплення подій, значна кількість сюжетних ліній, а також глибина розкриття духовного світу персонажів).

2. «Марія»- це справді роман. Адже хронологічна рамка його – 71 рік і 11 місяців ( саме стільки прожила головна героїня твору); кілька головних і другорядних сюжетних ліній. Назвіть їх. (Життя Лавріна, Максима, Надії та Архипа). У творі піднято багато проблем, яких, на вашу думку?

Любов до землі; до праці, як основи життя; вірності роду; щастя; духовності, віри в Бога; добра й зла; гріха та його спокутування; аполітичності українського селянства; моральної деградації особливості; деформації українського національного характеру; більшовизму як соціального та духовного явища, геноциду радянської влади проти українського народу; формування національної самосвідомості.

3. Невеликий же обсяг твору – це результат майстерності письменника, сконденсованості його письма, чіткості й лаконізму думки.

- Названо роман ім’ям головної героїні. І вона, й інші герої мали, як ми уже знаємо, своїх прототипів. Отже, це конкретна історія конкретного життя з елементами авторської фантазії?

Учень. Ні, образи роману мають надзвичайно велику широту узагальнення. Доля Марії – це доля українських матерів, недарма роман і присвячено всім українським «матерям, що загинули голодною смертю в Україні в 1932-33 роках». Герої втілюють у собі всі риси українського національного характеру. Їхній шлях – це шлях української людини загалом.

4. На дошці вислови : «Українська людина на зламі століть і епох» і «У «Марії» Улас Самчук відтворив філософську систему духовності українського селянства» ( Я.Козачок).

Учитель звертається до учнів:

- Написавши «Українська людина на зламі століть…», ми констатували конкретний факт початку ХХ століття – це середина життя героїв роману. А як ви розумієте «на зламі … епох»? Що це за епохи? Які вони? Чим характеризуються ?

- Одна епоха – з’ясовуємо разом з учнями, - це життя української людини в традиційному для неї світі з однорідними духовними цінностями: Бог, земля, праця, рід, честь, гідність, самоповага, обов’язок. Це, власне, і є філософська  система духовності українського селянства. І хоча людина слабка, і хоча не завжди в її душі перемагає добро, але, спираючись на підвалини духовності, в одвічній боротьбі добра та зла людина все ж залишається людиною. І народилась нова людина, яка сповідувала іншу мораль. І це була вже інша епоха: зло почало перемагати.

5. Учитель. Серед піднятих письменником проблем – проблема добра і зла є чи не найголовнішою. Про це йдеться вже буквально на перших сторінках роману. Ось Оксана дивиться на свою маленьку донечку, репетливу дійсність, ім’я якої Марія: «У неї будуть оченята. Так. Будуть оченята і вони бачитимуть. У неї чоло, а за ним хорониться брунька розуму, яка от-от розів’ється, розквітне і пізнає добро і зло».

- Що ж є добром для українського селянства? Відповідь очевидна: насамперед – праця, а ще – земля. Любити працю й землю – це заповіді Господні, і герої свято шанують їх. Ось Мартин Заруба: «Господар. Такі не марнують часу».

Пропонуючи учням зачитати уривок  від слів: «У Мартина Заруби…» - до слів: «…давай його сюди» і подумати над запитанням: Що спільного і відмінного в образах Заруби У.Самчука та Пузиря І.Карпенка-Карого, Підпари М.Коцюбинського?

Учні скажуть, що Мартин – це справді селянин, - господар, для якого праця на землі та багатств є засобом утвердження себе як особистості, утвердження честі й гідності, здобуття поваги до людей. Він готовий допомогти ближньому, підтримати його ( придане для Марії – приклад цього), але тільки тоді, коли цей ближній теж шанує Божу заповідь: «Здобувати хліб у поті чола свого». Це велика правда життя, і безумною заслугою письменника є те, що він вперше в українській літературі створив такий образ. Отже, праця приносить матеріальний достаток, праця є засобом самоствердження, праця є обов’язком.

6. А що відчувають герої У.Самчука, працюючи? Є в «Марії» праця – відчай. Саме так працює Гнат після смерті дитини, коли хата стала для нього «зовсім малою», а сам він для Марії чужим  і далеким. «Гнат знав, у чому таїться спокій його душі і де джерело його сили» - у праці. Є і праця – рятунок: Корнієві «все більше пізнається смак і радість праці… він стає людиною». Але найширше в романі представлена праця – радість.

         - А в яких ще творах герої відчувають працю як найбільше щастя ?

         Учні назвуть Маланку з повісті М.Коцюбинського «Фата Моргана», Чіпку й Галю з роману П.Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», а вчитель нагадає про матір О.Довженка, яка найбільше в світі любила сажати щось у землю, щоб «проізростало», про самого кіномитця, для якого найкращою в світі музикою було клепання коси.

         -А як про це пише У.Самчук? «Можна п’яніти від усього, - передає письменник відчуття Гната, - але найприємніші оп’яніння від праці і любові».

А ось відчуття Архипа: «… знай розмахує косою, знай підтинає стебла і кладе їх в покоси. Радісно і приємно, хоч і нелегко. Сонце он підноситься, припікає, смажить спину. З чола по загорілих щоках течуть патьоки поту. Не має досить часу втирати їх… Хай собі течуть. Хай капають на землю. Не чужа ж …».

На цьому наголошу особливо: праця приносить радість героям роману ще й тому, що трудяться вони на своїй власній. Образ землі – це той архетип підсвідомого, який визначав і досі в значній мірі визначає особливості української ментальності й поведінку української людини: земля-годувальниця, земля-жива істота.

Такою є вона в усній народній творчості, такою постає в сприйнятті героїв М.Коцюбинського, О.Кобилянської, такою ж є в У.Самчука. Його герої тисячами видимих і незримих ниток зв’язані із землею.

7. «Минуло свято. І Корній одразу в поле. Сонце світить, жайворонки видзвонюють. Плуг крає мастку чорну цілину… Приємно так ходити за плугом, приємно чутися зв’язаним із землею». І цей зв’язок на стільки великий, що недільним ранком Корній замість церкви йде в поле ( учні зачитують уривок від слів: «Недільним ранком…» - до слів: «…легко, радісно»)

Учитель. Та все ж , як ви думаєте, чому Корній хрестився? До кого? Сам він не може відповісти, а ви?

-         Присутність якої вищої сили він відчував? Що це за сила?

-         На душі його «легко й радісно». А якими ще словами можна передати його стан?

Про те, наскільки селянин зрісся з землею, свідчать і слова Корнія в хвилину розпачу перед обличчям більшовицького зла: «Маріє… Гублю віру…У все гублю віру. Отак йдеш полями. Ті самі вони… і  не ті. Перестаю у землю вірити»).

         Міркуємо разом з учнями, що ж змінилося в полях? Чи в душі Корнія?

         Образа землі – тяжкий гріх. Ось сприйняття землі 15-річною Марією: «Глянула на недосіяне поле… Боже, де межа! А недосіяне поле не можна кидати. М’яка рілля просить зерна… Земля не буде чекати її. Ось досіємо – й тоді на вечірню».

Уже важко хвора, знеможена голодом, Марія все ж думає: «Знов весна. А коли б ще раз вийти на поле».

«Якщо твій починає до землі братися, все буде добре», - говорить вона дочці. Власний життєвий досвід переконував у силі землі. Адже Корній, прийшовши знову до землі, розлучається не тільки з гармонією й кльошем, а й з «московською мовою». Залиши собі «да, вєрно, напрімєр». Решта по-людськи було. Так тепліше» - зачитають рядки з роману.

Звертаю увагу на оте «по-людськи», «тепліше», якими письменник підкреслює важливість рідної мови в духовному ставленні людини, в зв’язку з її рідною землею.

Ось як підкреслює письменник цінність праці  в народній моралі. «Руки Корнія від праці почорніли, набралися селянської цінності, шорсткості».

Праця на землі за правічними батьківськими законами приносить впевненість, спокій, радість, щастя.

- Знайдіть у тексті твору підтвердження цієї думки. Учні зачитують рядки, в яких описується відчуття Корнія: « … з’являється снага, ширитися щастя в зрості, в перегонах…», «…будувалося, творилося нове, обновлене життя». Значно пізніше, оглядаючись на прожите життя, він скаже: «У тому, Маріє, що дала мені земля, - пізнав радість. Радів, коли спричинився до чогось доброго».

- До чого ж доброго спричинився Корній ?

         Розмірковуючи над цим запитанням, учні скажуть, що Корній жив не тільки для себе, що бачив він значно далі  й ширше свого подвір’я, пам’ятаючи народну заповідь, яку так влучно висловив один із односельців: «… то ж не для себе тільки людина працює». Він, як і Марія, Гнат, їхні односельці, врешті, відчуває себе частиною природи. І це проявляється в усьому. На бідкання Марії, що дитину вона народить саме на жнива, коли багато роботи, Корній відповідає: «Ну і що ж? Все тоді родить – земля і ти. Чого ж дивуєшся?.. Нічого, жінко. Валяй і далі так. Земля наша велика… Заселяй, засипай людьми. А би лиш люди були, а би лиш не потвори…».

         8. Сам письменник теж говорить про цю нерозривну єдність. І авторськими словами: «Росте дерево, росте стеблина жита, росте і Надія», і устами Корнія. Роздуми героя про призначення людини – один із ключових моментів, які дають розуміння його духовного світу, мрій, бажань, сподівань, уявлень про щастя, сенс людського життя ( учні зачитують уривок від слів: «Думалося так, чоловіче!» - до слів «… вилилося нашого поту»).

         Може, саме тому так спокійно, «весело і радісно Корнієві, Марії і старій матері біля святкового столу у Святий Вечір». Читання з коментуванням від слів: «Корній, Марія і стара мати сідають до заставленого стравами столу…»- до слів: «… з наших уст», а вчитель запитує:

- Який зміст вкладає в слово Марія : «Щастя наше в повноті існування»? Поміркуйте, що означає поняття «повнота існування»?

- Отже, моральні основи буття героїв У.Самчука на землі – це земля, праця… А ще ? Відповідь : віра в Бога, дотримання Божих заповідей. Саме по них звіряється життя: гріх змушувати землю чекати зерна, гріх заснути у Великодню ніч, гріх лаятися, навіть плюнути після сповіді та причасті. Колоритні, з любов’ю виписані в романі сцени святкування Великодня, Різдва.

9. Письменник ненав’язливо, але наполегливо підкреслює, що віра для української людини була духовною потребою.

- Чи зможете ви довести це? Учні наводять уривки з твору. Марії  у церкві «спокійно і радісно». «Цілий тиждень тяжкої праці, і вирвавшись сюди полегшено зітхається; уста шепочуть тріпотливу молитву».

А ось вона іде до церкви на Великдень: «…Чути велике свято. Тіло приймає тремтіння. Над землею сталося щось надзвичайне… Коло церкви огні веселі-натхнені люди». «Дзвони дзвонять, сміється небо і земля».

Втіхою для Гната у важкі дні й ночі непорозуміння з Марією стала Біблія. З нею він «черпав мудрість пророків… До нього сходили великі древні мудреці, говорили з ним, як зі старим, розважали про минуле і майбутнє».

Легенда про черницю, яка рятувала душу розбишаки, а тим самими і свою грішну душу від загибелі, хай і ненадовго, але допомагає Марії перебороти душевний злам. Ненадовго, бо Марія скоїла великий гріх – зламала обітницю. «…Сама винна, обіцяла і забула обіцянку, не чекала. Не вірила  в любов, захотіла багатства. Покутуй».

І Марія покутує. Сім років одруження з Гнатом, за її словами, - сім  довгих літ тяжкої каторги: життя з нелюбим чоловіком, смерть трьох дітей. Розлучаючись, вона говорить: «Ти мучиш мене, Гнате ( …Сам Бог не хоче, щоб ми жили разом» - Після розлучення ж «… весело їй. Здається, тільки тепер родилася, тільки зачинає свобідно, по своєму жити і справедливо дивитися на Божий слід».

Марія покутує терплячу лайку та стусани Корнія. Врятувавши його душу, вона спокутує свій гріх.

Ідучи від Гната, забирає із собою образ Матері Божої, якою благословили її на шлюб. Для сучасних школярів, у кімнатах, у яких не завжди знаходиться місце для ікон, повчальними стають епізоди роману, в яких розповідається про трепетне схилення українців перед образом Божим.

Марія, яка забувши честь і гідність, знехтувавши звичаями і традиціями, ходить на вечорниці й молодіжні гуляння, заспівала на одному вечорі Гнатові.

«Любив Гнат її співи, але тепер вони не так, як колись звучали. Не те у них вкладено. Чулося розгульство, кпини над всім. Такі пісні співали тоді, коли в хаті немає образу».

«Того вечора ( коли Марія пішла від Корнія) Гнат не міг молитися. Гляне на образ «а найсвятішого немає. Порожнеча і павутиння на тому місці, де стояла вона, велика і усміхнена Мати».

На іконах зображувалися святі, і сама ікона ставала святою. Тому, коли Максим розстрілює ікону, Марії здається, що то він «не образ а її розстріляв».

Це прийшло на землю те зло, яке передчував ще Гнат: «Наближається дивна і страшна пора, коли все буде зруйноване, не вірити в Біблію, але пророцтва вічно книги:»і встане син на батька, батько на сина…»; «і буде голод по цілій землі» - збулися. Тут, У нас. В Україні.

Насамперед це зло торкнулося Марії, саме на сторінках останнього розділу образ головної героїні за силою узагальнення підноситься до рівня образу-символу, втілюючи в собі страждання всіх матерів України, а ім’я нагадує нам ще про одну Марію, син якої приніс себе в жертву, аби зупинити зло в людських душах.

Пригадуємо сторінки Вічної Книги про Марію Богородицю, її страждання й муки, учні назвуть імена митців, які зверталися до цього образу, зачитують уривок роману, де земна Марія звертається до Небесної Заступниці.

10. З’ясування підтексту твору. Метод «Займи позицію».

-         Чому розділи роману мають назви «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії», «Книга про хліб»?

-         Чи засуджує автор Марію за те, що вона пішла до Корнія? Охарактеризуйте їхній духовний світ.

IV. Рефлексивно-оцінний етап.

1.     Рефлексія і оцінювання власної діяльності.

Відповіді учнів на питання у форму «кубування»:

-         Я зрозумів сьогодні для себе …

-         Щастя для мене – це …

-         Мені сподобалось ( не сподобалось) на уроці …

-         З однокласників я хотів би відзначити роботу …., тому що …

-         Яку мету я ставив перед собою, чи досягнув її ?

-         Чи актуальний роман «Марія» сьогодні? та інші

V. Домашнє завдання.

Обов’язкове загальне. Виписати афоризми із роману «Марія» Уласа Самчука

Обов’язкове на вибір. Написати свою молитву-звернення до Марії Богородиці.

Тема. Публіцистика Уласа Самчука. Проблеми гідності та
національної  свідомості у статті «Нарід чи чернь?»

Мета. Допомогти учням зрозуміти публіцистику Уласа Самчука, простежити соціальні, психологічні та політичні витоки публіцистичної діяльності автора; працювати над розвитком навичок робити мистецький аналіз статті, обстоювати власну думку; виховувати національну свідомість, активну життєву позицію, людську гідність учнів; сприяти самовдосконаленню особистості.

Цілі уроку.

Учні знатимуть: публіцистичну діяльність Уласа Самчука; соціально-

                              психологічні проблеми статті «Нарід чи чернь?», поняття

                           «публіцистика», «стаття», «есе».

Учні вмітимуть: логічно висловлювати враження від прочитаного;

розкривати філософський підтекст твору, висловлювати

власне ставлення до порушених автором проблем; ставити запитання до тексту,  автора; планувати і оцінювати свою навчальну діяльність проводити рефлексію в кінці уроку.

Тип уроку. Урок  вивчення нових знань.

Обладнання. Публіцистичні статті Уласа Самчука, плакат із епіграфом та девізом  уроку.

Методи, прийоми, форми роботи : літературний диктант, «літературне лото», робота в групах, бесіда, словникова робота, коментоване читання, запитання до тексту, автора; «незакінчене речення».

Ім’я  уроку.                                                       Шлях в Україну не короткий, не прямий і не легкий. Він простує також через наші серця, наші нерви, наш розум. Розбудова нас самих, нашого духовного єства і нашого характеру – це розбудова України.

                                                                                              Улас Самчук

Хід  уроку

І. Мотиваційний етап.

1. З’ясування емоційної готовності до уроку.( Побудова графіку настрою).

2. Актуалізація опорних знань учнів за допомогою літературного диктанту і роботи в групах «Літературне лото».

Літературний диктант.

-         Де й коли народився У.Самчук ?

-         Періоди життя в Україні.

-         Яка назва першого оповідання ?

-         Як опинився на чужині?

-         Де здобув вищу освіту?

-         Де починав письменницьку діяльність?

-         Який відрізок біографії можна назвати періодом творчого злету ?

-         З якими творами прийшло визнання ?

-         Якими були 1941-43 роки в житті письменника ?

-         Яка назва найважливішого твору канадського періоду ?

-         Коли помер і де похований У.Самчук ?

«Літературне лото»

Робота в групах ( по 4 учні).

Завдання. Вибрати серед лото по дві картки, пов’язані між собою змістом. Кожен учень шукає потрібну пару.

Перше знайомство з омріяним Києвом

Роман «Темнота» з трилогії «Ost»

Тема сталінських ГУЛАГів

Окупована фашистами Україна

ІІ. Цілевизначення і планування. Повідомлення теми та девізу уроку, вибір із запропонованих загальних цілей особистісно значущих.

Девіз уроку. Будьмо ! Бо ми були і бути хочемо. Бо найвища воля поставила нас  на сторожі нашої вічності, як живого непідкупного свідка.

                                                                                                    У.Самчук

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Вступне слово вчителя. Вагомий літературний доробок У.Самчука дав підстави дослідникам творчості назвати його літописцем народу. Він створив образ української людини, яка намагається знайти своє місце в житті, місце України в цьому буремному світі. Публіцистика Самчука різножанрова – це статті, нариси, фейлетони, спогади, подорожі нотатки, усього 112 дописів і статей. Серед них – книги, що стоять на межі мемуарного і публіцистичного жанрів,- «На білому коні», «Планета Ді-Пі», «У світі приблизних вартостей», «П’ять по дванадцятій», низка монографій.

         Матеріал для учителя для проведення словникової роботи на уроці:

         Публіцистика – особливий жанр літературних творів, у яких висвітлюються актуальні питання суспільного життя.

         Її завдання – агітація, активний вплив на читача, переконання його в правильності висунутих думок. Їй властиві емоційність забарвлення окремих фраз, експресивність тощо. Жанри : стаття, есе, нарис, монографія та ін.

         Стаття – науковий чи публіцистичний твір невеликого обсягу в збірнику, газеті чи журналі. Один із найпопулярніших публіцистичних літературно-критичних жанрів періодики. Своєрідне дослідження важливої суспільно-політичної чи літературної теми. У публіцистиці Самчука переважають проблемні й полемічні статті, есе.

         Доцільно запропонувати учням пригадати статті І.Франка, Лесі Українки, Є.Маланюка, зміст яких розглядався на попередніх уроках літератури, можливо, й історії.

         Есе – ( фр. – спроба, нарис, начерк) – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію, висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання, не претендує на вичерпне й визначальне трактування теми. Головна ознака есе – логічність викладу, що наближає його до наукової літератури. Вирізняється образністю, афористичністю. Запровадив цей термін французький есеїст Монтень.

         Слово вчителя. Не одне покоління свідомих українців хвилювали й мучили думки: «Хто ми? Чиїх батьків діти? Погані правнуки «славних прадідів великих?» Чому протягом століть чужоземні зайди насміхаються над нашою мовою,фальсифікують історію, знищують культуру? Пригадаймо, як заборонялися українські книжки і театр, закривалися українські школи, знищувалася Січ, було розгромлене Кирило-Мефодіївське братство і, нарешті, указом сенату Російської імперії 1908 року всю україномовну культуру й освітню діяльність в Україні визнано шкідливою. А сталінські репресії, голодомор як продовження великодержавного шовінізму вже в «нові» часи ?..»

         Чому ми дозволили збиткуватися над собою ?

         Цими болючими роздумами пройнятий кожен рядок статті Уласа Самчука «Нарід чи чернь?»

         Робота з текстом.

         Учитель чи один із учнів виразно читає статтю.

- Як бачимо,- зазначає учитель,- авторові цієї статті, який з волі трагічних обставин жив за межами рідної землі, її доля була далеко не байдужа. У своїй публікації він ставить перед собою і всіма українцями ряд непростих запитань, які зрештою зводяться до одного:

         Хто ми ? Нарід чи чернь? Нація чи маса?..

         Далі Улас Самчук пояснює, чому він і з певністю не може назвати українців народом і що треба робити, щоб мати право так називатися.

         Читання з коментуванням.

         1. « …Величезна маса живих людиноподібних істот…не усвідомлює в собі двох основних понять: «Що це таке людська гідність?» і «Що таке-національна свідомість та для чого її можна практично вжити?»

         Тут же автор сумно й водночас глумливо застерігає: існують певні обставини, коли такі поняття не мають вирішального значення. Наприклад, кулі, ілоти, деякі африканські племена «живуть споконвіку своїм первісним життя». Але ми, як європейці, маємо усвідомлювати, що це – істоти, «виставлені на поталу випадковості». Ми ж , європейці, ні на хвилинку не бажаємо опинитися в подібному стані.

2. Почувати себе людиною – такою має бути основна заповідь кожного українця. «Зламати цю заповідь – значить зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття… Свідомість більшовизму зводилась не до людської свідомості, а , як тоді говорилося, до свідомості класової, чи соціальної. А це є далеко не те саме».

Яскравим прикладом цьому твердженню може бути новела Ю.Яновського «Подвійне коло» з роману «Вершники». В ім’я класових інтересів Іван Половець згубив трьох своїх братів. «Одного роду, та не одного класу»,- сказав на це комісар Герт.

3. «Основою життя є не клас, а людина», - утверджує Улас Самчук. «Не важно, до якого класу належить порядна творча свідома людина. Важно, щоб вона такою була».

«Подібне явище помічаємо щодо національної свідомості». Для величезної більшості затурканих. Забитих, одурманених більшовицькою пропагандою українців-гречкосіїв було не зрозуміло, що то за національна свідомість?

«Денаціоналізована людина не може бути сильною… не може бути повним характером»,- наголошує У.Самчук. Так поступово, розкриваючи тезу за тезою, автор за допомогою тонкого психологізму свої тверді переконання робить нашими, допомагає нам прозріти, підводить до висновків, що національна свідомість має бути визначальною рисою кожного українця.

Група учнів мала випереджуюче завдання : провести паралель творчості Уласа Самчука та Олександра Довженка.

4.«…Найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його історія – перманентне намагання когось зробити з нас те, чим призначила нас природа».Майже одночасно із Самчуком у своєму «Щоденнику» незабутній О.Довженко, в якому теж боліла доля України й українців, писав :

В чомусь найдорожчому і найважливішому ми, українці, безумовно, є народ другорядний, поганий і нікчемний. Ми дурний народ і невеликий, ми народ безцвітний, наша немов один до одного непошана. Наша відсутність солідарності і взаємопідтримки, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно разючі і об’єктивно абсолютно не викликаючи до себе ні в кого добрих почуттів, бо ми їх не заслуговуємо.

У нас не державна, не національна і не народна психіка.

У нас нема справжнього почуття гідності, і поняття особистої свободи існує у нас як щось анархічне, як поняття волі …

Ми вічні парубки. А Україна наша вічна вдова.

Ми вдовині діти.

Запитання до автора. Чому..?

5. «Наслідки з усього цього на сьогодні такі,- пише У.Самчук,- що величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду являє собою не що інше, як юрбу, що не належить ні до якого народу, що не має нічого святого, що не говорить ні одною мовою. Це- не є нарід. Це – чернь, це,- безлика, без’язика юрба».

6. Розуміння і пояснення імені уроку.

IV. Рефлексивно-оцінний етап.

1.     Яку мету я ставив перед собою, чи досягнув її ?

2.     Написана стаття в 1941 році. Минуло більше 70-ти літ. Подумайте, чи актуальним нині є висновок Самчука? Якщо так, то чому?

- «Особливо це стосується нашої молоді, яка з національного погляду – саме велике порожнє місце. Соромно, боляче і огидно бачити таке явище… на берегах Дніпра, на вулицях Києва… Це – боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас в очах свідомих чужинців»,- з прикрістю каже автор статті.

Не просто принижує. Іноземні зайди вбачають у цьому користь для себе. Вони ж бо добре знають: якщо відібрати в народу його мову та культуру, він за кілька поколінь загине як нація. Знову ж згадується Довженко, його «Україна в огні», слова німців - Ернста та Людвіга фон Краузе:

У цього народу є ніколи і нічим не прикрита ахіллесова п’ята … У них немає державного інстинкту.

Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами відкидання Бога, власності, сім’ї, дружби ! У них від слова «нація» остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників. Ось ключ до скриньки. Де схована їхня загибель.

Самчук ніби передбачає і всі ті нові муки, наруги і страждання, які доведеться витерпіти нашим людям.

_ «Це явище ( відсутність національної свідомості) – перше і основне зло, яке треба вирвати з коренем!»

«Тому – не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі. Ні ! Це не все одно… А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь».

- Так і таке могла сказати тільки людина, яка безмежно любила свою землю, свій народ, відчувала себе його частинкою, кровинкою, боліла його болями,мучилася його муками. Велика любов дала йому сили, щосекунди наражаючись на небезпеку перейти кордон, щоб потрапити до окупованого Києва і там, у лігві ворогів, продовжувати боротьбу за Україну.

Учитель. Таким він був, письменник-патріот, який не міг мовчати і за це переслідувався «своїми» й чужими і, на жаль, змушений був доживати свій вік на чужині.

Скільки було в історії нашого народу тих, хто не мовчав, зазнавав цькування й нищення за любов до України!? Олександр Олесь і Олег Ольжич, Микола Хвильовий і Микола Куліш, Євген Маланюк і Олена Теліга, Іван Багряний і Лесь Курбас, Василь Симоненко і Василь Стус …

Це цвіт нації, її трагічна і скорботна душа. Їхні долі стукають у наші серця і зобов’язують бути не сліпими виконавцями чиєїсь волі, не черню, а гордим народом у своїй суверенній державі.

3. На закінчення уроку звучить пісня «Дороги іншої не треба» у виконанні Тараса Петриненка. З’ясування настрою учнів в кінці уроку, зміна графіку.

4. Незакінчене речення:    «Я зрозумів сьогодні для себе …»

«З однокласників я хотів би відзначити роботу…   тому, що …»

V. Оцінювання роботи класу, мотивація оцінок.

VII. Домашнє завдання.

Обов’язкове загальне. Прочитати роман В.Барки «Жовтий князь».

Обов’язкове на вибір. Знайти в сьогоднішній пресі публікації, що перегукуються з проблемами, порушеними У.Самчуком у статті «Нарід чи чернь? ».

Тестові завдання з української літератури

до теми «Життя і творчість Уласа Самчука»

Біографія

1.     Вкажіть місце, де народився Улас Самчук:

а) Крем’янець;

б) Тилявка;

в) Дермань;

г) Лебедщина ?

    2.  До якої країни емігрував письменник у 1927 році :

         а) до Німеччини;

         б) до Чехословаччини;

         в) до СРСР;

         г) до Польщі?

    3. Скільки всього років провів Улас Самчук в еміграції:

         а) 57;                   б) 14;

         в) 39;                   г) 43 ?

    4.  Коли й де опубліковано перший твір письменника:

          а) 1929 рік, у «Літературно-науковому віснику»;

         б) 1926 рік, у «Нашій бесіді»;

         в) 1922 рік, у «Юнацтві»;

         г) 1932 рік, у «Дзвонах»?

    5.   Кого вважають «літературним двійником» Уласа Самчука:

         а) Михайла Шолохова;

         б) Кнута Гамсуна;

         в) В’ячеслава Реймонта;

         г) Томаса Манна ?

    6. Назви газету, яку редагував Самчук:

         а) «Сурма»;

         б) «Волинь»;

         в) «Українське слово»;

         г) «Свобода»?

    7.   З якою партією була пов’язана громадсько-політична діяльність

         Уласа Самчука :

         а) ОУН (б);

         б) УВО;

         в) УНО;

         г) ОУН (м) ?

    8. Яке з наведених тверджень правильне:

         а) Самчук у 1980 році став лауреатом Нобелівської премії за

         трилогію   «Волинь»;

         б) МУР діяв у таборах «переміщених осіб» на території Західного

              Берліну;

         в) книги «На білому коні» та «На коні вороному» написані під

впливом  вражень про життя еміграції в Канаді;

         г) якщо рахувати від першого і останнього опублікованого твору, то

             «літературне життя» Самчука тривало 56 років?

9.       У якій країні письменник мешкав найдовше :

а) у Канаді;

б) в Україні;

в) у Німеччині;

г) у Чехословаччині ?

10.  Хто з художників, котрі здійснювали художнє оформлення книги Уласа Самчука, спробував унаочнити думку про «кінематографічність» прози письменника:

а) М.Бутович;

б) Р.Лісовський;

в) Н.Хасевич;

г) Я.Гніздовський ?

  11. У якому з названих закладів освіти навчався Самчук :

а) Львівський університет;

б) педагогічний інститут імені М.Драгоманова в Празі;

в) Українська господарська академія в Подсбрадах;

г) Український вільний університет ?

  12.  Назвіть ще одного відомого українського літератора, земляка

        У.Самчука:

         а) Борис Тен;

         б) Ольга стефанович;

         в) Оксана Лятуринська;

         г) Антін Павлюк ?

  13.   У якому місті у Всесвіті У.Самчука з’явилась «гуманність», з якої

         вилонювались контури майбутньої»Волині» :

         а) Тарнів;

         б) Битом;

         в) Береслав;

         г) Прага ?

   14.  Яким з наведених псевдонімів послуговувався Самчук:

         а) Троян;

         б) Ольга Волиняка;

         в) Володько Довбенко;

         г) Іван Мороз ?

   15.  Яке гасло висунув Самчук МУРу :

         а) «Велика Україна»;

         б) «вростання у тверду землю»;

         в) «велика література»;

         г) «»хутір – основа українського світогляду» ?

«Марія»

16.    У кого наймитувала Марія :

а) у сусідки Катерини;

б) у дядька Тита;

в) у Бородая;

г) у Мартина Заруби ?

   17.  Яке з небесних світил найчастіше згадується  у романі «Марія»:

         а) сонце;

         б) місяць;

         в) Чумацький Шлях;

         г) сузір’я Східного Хреста ?

   18.  «До рання все було впорано. Сніг залив сліди. Сплячі вої, охоронці

          хлібових скарбів, охололи і закостеніли. Але ще того самого дня у

селі  стався похорон. Несли велику домовину, а в ній замість мерця

клали  землю …» Що? Вставте потрібне слово.

         а) надію;

         б) зібрані громадою гроші;

         в) хліб;

         г) живу людину?

   19.  Ким за переконанням був Лаврін ( син Марії  й Корнія):

         а) більшовиком;

         б) монархістом;

         в) українцем-державником;

         г) анархістом ?

   20.  Хто убив Максима Перепуньку :

         а) Гнат Кухарчук;

         б) Мартин Заруба;

         в) Іван Мороз;

г) Корній Перепунька ?

   21.  У якій частині «Марії йдеться про драматичні події встановлення

радянської влади в українському селі :

а) «Книга про народження Марії»;

б) «Книга днів Марії»;

в) «Книга про хліб»;

г) «Книга буття Марії» ?

   22.  Хто спалив хату Марії :

         а) німецькі окупанти;

         б) Гнат Кухарчук;

         в) син Максим;

         г) більшовицькі загони ?

   23.  Де служив Корній Перепунька :

         а) у піхоті;

         б) в артилерії;

         в) в саперних військах;

         г) на флоті ?

   24.  Яка доля Демка ( сина Марії і Корнія) :

         а) загинув на російсько-японській війні;

         б) емігрував до Канади;

         в) пропав у німецькому полоні;

         г) розстріляний більшовиками?

   25.  Яка доля Лавріна:

         а) репресований за націоналістичні переконання;

         б) став у Канаді власником приватної будівельної фірми;

         в) загинув на російському флоті;

         г) став головою колгоспу ?

   26. Що на весілля Марії  й Гната видалося гостям поганим знаком:

         а) дощова погода;

         б) скромне застілля;

         в) благословення непаристими образами;

         г) надмірна і удавана веселість Марії ?

   27. Хто такий Архип :

         а) начальник міської в’язниці;

         б) студентський товариш Лавріна;

         в) чоловік Надії;

         г) хресний батько Марії ?

   28.  Як називається композиційний прийом, використаний на початку і в

        кінці  «Марії»? «Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла

        й провела 26 тисяч 258 днів. <…> 26 258-й день… день останній, день

       кінця».

         а) кільцеве обрамлення;

         б) анафора;

         в) евфонія;

         г) дактиль ?

   29.  «На ньому френч і галіфе. Цегельної барви обличчя вкрите

       шорсткою  щетиною. Під носом колюча пляма рудуватих вусиків. Ох,

       які у нього  очі? <…>  Які в тебе очі ! Червоні, а у батька твого сині

       були».  Чий це

 портрет :

а) Лавріна;

б) Архипа;

в) Максима;

г) Романа ?

   30. Який художній засіб домінує у фрагментах: «Виграють оті чорнені,

        оті бездонні… Гляне – опалить». «Ллються вони – дівочі рясні й

        гарячі»

         а) еліпс;

         б) епіфора;

         в) гіпербола;

         г) епітет ?

   31. Кого має на увазі Марія, кажучи «Той сміливо йшов, а цей

         скрадаючись» :

         а) Корнія, Гната ;

         б) батька, Мартина Зарубу;

         в) Гната Корнія;

         г) Демка, Максима ?

   32. Чому Гната відпустили із в’язниці :

         а) за браком безпосередніх доказів;

         б) за хабар урядникові;

         в) за станом здоров’я;

         г) почалася революція ?

   33. Яку книгу найчастіше читав Гнат для себе, для Марії, для людей :

         а) «Кобзар»;

         б) «Біблію»;

         в) «Тисячу і одну і ніч»»

         г) «Волинь»;

   34.  Як називалися діти Марії у шлюбі з Корнієм :

         а) Катерина, Іван, Данило, Павло;

         б) Демко, Надія, Максим, Лаврін;

         в) Карпо, Оксана, Петро, Гнат;

         г) Марія зовсім не мала дітей ?

   35. Яким було «перше горе» Корнія :

         а) згоріла хата;

         б) забрали  в рекрути Демка;

         в) почалася революція ?

Літературно – критичні статті

   36. Хто з літературознавців назвав Самчука «українським Гомером ХХ

         століття»:

         а) Ярослав Розумний;

         б) Степан Пінчук;

         в) Юрій Шевельов;

         г) Роман Гром’як ?

   37. Що, на думку критики, визначало «горизонтальну динаміку

        художнього  простору Уласа Самчука» :

         а) «віталістична енергетика»;

         б) віддалення письменника від рідного краю;

         в) «відображення» існуючої реальності;

         г) світобачення автора ?

   38. Якому із творів Уласа Самчука критика одностайно віддає

        першість:

         а) «Волинь»;

         б) «Ост»;

         в) «Марія»;

         «Чого не гоїть огонь» ?

   39. Що Улас Самчук, як вважає Р.Гром’як, ставив у центр своєї

        художньої   світобудови :

         а) «малу батьківщину»;

         б) Україну як європейську державу;

         в) Батьківщину-Україну;

г) «малу батьківщину» і Україну в колі слов’янських народів ?

ВІДКРИТТЯ  ПОЕТА-ЗЕМЛЯКА

Тема. Юрій Хабатюк: відкриття митця і людини

Мета. Допомогти учням осягнути складність і велич життя та художнього світу поета-земляка Ю.Хабатюка; розвивати навички формулювати власні висновки і узагальнення та вміння проникати в духовний світ митця; виховувати у старшокласників високі моральні якості, почуття обов'язку та відповідальності перед своїм народом.

Цілі уроку.

Учні знатимуть: життєвий і творчий шлях поета-земляка Ю.Хабатюка;

                              визначення літературних термінів «рубаї», «хоку»

Учні вмітимуть: визначати власні цілі; вдумливо читати й коментувати

вірші Ю.Хабатюка; висловлювати ставлення до

прочитаного, робити висновки та узагальнення

Тип уроку. Урок вивчення особи письменника та сприйняття його творчості.

Обладнання. Портрет Ю.Хабатюка, перша і остання збірка творів «Навіть смертю себе народи!», опорна схема з теорії літератури, фонозаписи.

Методи, прийоми, форми роботи : асоціювання; бесіда; випереджувальні завдання для груп учнів : істориків, літературознавців, декламаторів, лінгвістів, художників; словникова робота; галерея думок; аналіз імені уроку; читання з коментуванням.

Ім’я уроку          .                  Що я приніс своїм приходом в світ?                                                      Чого досяг у сорок з гаком літ?

                                      З'явивсь–помітили. Помру– ще раз помітять…

                                      Невже на тому й захолоне слід?!                                                                                                         Ю.Хабатюк                                    

Хід  уроку

І. Мотиваційний етап.

1. З’ясування емоційного стану учнів ( Який настрій у вас викликає знайомство з невідомим? Які кольори переважають?)

2. Актуалізація суб'єктивного досвіду та опорних знань.

Учитель. Шановні друзі , на величезному материку української літератури, на жаль, не всі імена майстрів художнього слова представлені в однаковій мірі. Деякі з них, талановиті і неповторні, загубились у вирі життя, у плині часу, недостатньо поціновані.

         Рекомендовані уроки літератури рідного краю і мають на меті познайомити із творчістю письменників-земляків, які, можливо, і не вивчаються за програмою. Адже саме «…регіональна література найбільш дієво впливає на зміцнення духу українства… Як ліс починається з узлісся, так велика всеукраїнська література випливає з літератур обласних, районних і навіть сільських …»

-         А з ким із письменників нашого краю ви вже знайомі?

-         Чиї твори справили найбільше враження ?

ІІ. Цілевизначення і планування.

1.     Аналіз імені уроку.

2.     Учитель. Сьогодні на літературній карті Рівненщини - ім'я талановитого поета, неординарного педагога, вдумливого науковця, людини високо порядної і енциклопедичних знань Юрія Федоровича Хабатюка.

Дарма, що ми не маємо збірки Ю.Хабатюка в наших бібліотеках. Зібрані нами вірші поета, матеріали про нього, спогади друзів, учнів і колег допоможуть. Окрім того, більшість із вас мали індивідуальні завдання випереджувального характеру.

Завдання нашого уроку визначимо за допомогою «піщаного годинника», кожна група нехай оголосить, що вона очікує від сьогоднішнього уроку.

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

Учитель. Сьогодні ми відкриваємо Ю.Хабатюка з його, за В.Симоненком, духовними  островами, поезії, літературознавства, педагогіки.

         Народився 14 березня 1940 року в с.Глинськ, Здолбунівського району на Рівненщині. Тут закінчив 10-річку, в 1957-1962 рр. навчався на історико-філологічному факультеті Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки. У 1962-1964 рр. служив в армії.

         З 1965 року по 1980 рік – вчителював у селищі Мізоч на Рівненщині (15 літ – незамінний учитель історії).Із 1981 року до 1985 року Юрій Федорович викладач Рівненського державного педагогічного інституту.

         У 1983  році захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук. Грані його таланту сягали сфер людської душі: від астрономії, фізики, літературознавства, до … бджільництва і рибальства.

         Він творив справді поетичну філософію життя, писав казки, сценарії, зростив чудовий сад, звів будинок і навіть за власною методою майстрував вулики.

         Серед вражень раннього дитинства, що глибоко вирізьбились у пам'яті Ю.Хабатюка, було одне, яскраве – смерть. ЇЇ принесла до хати війна. А він, тримаючись за мамину руку, вночі тікає від неї.

         Трагедійність і оптимізм у життєвій і творчій долі випливає із діалектики буття : Із тайни упродовж мільйоноліть Потік життя по руслу смерті мчить».

         І ось 1985 рік. Був теплий день – 14 березня у лікарняне вікно, де вперше за все життя опинився Ю.Хабатюк, влилася відчайдушна весна, сліпило сонце. Зрадів відвідинам. Вдосвіта мама і сестра вже привітали з днем народження. Лежав, підключений до «системи». Говорив на одвічні теми з відвідувачами: велика і мала  (його) Література, майбутня  докторська, лекції, інтелектуальне оточення у Рівному … Із щемом говорив про цьковане, жалюгідне, дріб'язкове шкільне вчительство …

         І, виявилось, це був останній, - такий прикметний ! – його монолог. За годину – нелюдський біль, крик  і – кінець.

         Вжахнули всіх фатальні збіги.

Посередині його життя у день свого народження вмер, обплутаний пуповиною, так очікуваний, здоровий син-первісток.

У день сорокап'ятиліття, обплутаний крапельницею, відійшов у вічність Ю.Хабатюк.

Несподівано, передчасно добіг кінця його «невтримний часопростір». Чи думав Юрій Федорович, що його геніальний рубай, писаний у 29 років, стане епітафією на могильному камені.

                   Минущі ми, тож смерть свою сприймем,

                   Як гру життя із вічності вогнем.

                   Над кривизною простору і часу

                   Ми, наче птиці, тихо промайнем.

Юрій Федорович Хабатюк стрімко увірвався у поетичний Всесвіт і надовго  створив там свою неповторну орбіту.

І як підтвердження до кардіограми життя Ю.Хабатюка спогади про  нього.

1. Група  істориків.

Учень.  «При житті друзі називали його стратегом, бо в усьому він виробляв стратегічні плани до вдосконалення, чим би він не захоплювався. А тут і астрономія, і хато будування, фізика, бджільництво, а про філологію нема чого говорити. Те, що Ю.Хабатюк майстер, творець, поет, засвідчує його слово, яке він наповнив своїм світосприйняттям. Це – безсумнівно» (М.Вінграновський, поет).

Учень.  «Я пам'ятаю його очі. У них завжди було питання, завжди. Я ніколи не бачив Юрині очі порожніми, сивими.

         Ще одне: Юра завжди йшов проти течії. Не тільки тому, що любив боротися й перемагати. А тому, що хотів дійти до витоку, звідки починається, народжується істина» (Ярослав Дуб, учитель Мізоцької школи Здолбунівського району).

Учень. «Ю.Хабатюк- людина пристрасна, багатогранна, високопорядна, ніжна й добра. В народі кажуть : «Добрих і Бог любить». Мабуть, тому Бог його й забрав так рано, щоб він не очерствів, щоб він не озлобився на цей світ, а пішов від нас таким, яким ми його знали з молодих літ. Він був щирим українцем і хотів для України добра. Був людиною людяною в найширшому розумінні цього слова» (Катерина Литвинчук, заступник директора Рівненського інституту слов'янознавства ).

Учитель. Людина і вічність. Людина і суспільство. Саме ці питання завжди цікавили письменників і філософів. І як результат багаторічних спостережень за людьми звучать слова Сократа: «У кожній людині є сонце… Тільки не треба його гасити…» Людина – це піщинка у Всесвіті, і цілий світ із болями, печалями, радощами, надіями.

         Кожен із нас шукає свій шлях у житті, кожен із нас інколи почуває себе самотнім в океані людей або ж, навпаки, шукає самотності, щоб наодинці із собою замислитись над своїм життям, над своїми проблемами, над своїм призначенням у цьому житті, над тим, що він має зробити, щоб залишити слід. Саме такою людиною і був Юрій Хабатюк. Із пошуками, невдачами, радощами, невизнанням і великим бажанням праці на своєму життєвому шляху.

2. Слово літературознавцям – тим, хто буде говорити від імені Миколи Вінграновського, Андрія Жив'юка, Григорія Дем'янчука, Євгена Шморгуна, Руслана Постоловського та ін.. Саме ці люди знали Ю.Хабатюка.

1-й учень. Я уклав короткий екскурс у творчу хуртовину Ю.Хабатюка за спогадами Андрія Жив'юка, історика, директора Мізоцької загальноосвітньої школи Здолбунівського району.

         Отже, перші поетичні вправи поет виконав чи то в інституті, чи то в армії. Але як поет із власним оригінальним почерком, стилістикою, тематикою і формою він постав у середовищі Мізоча. Щодо форми, то Ю.Хабатюк, услід за Д.Павличком, переніс на український грунт філософсько-ліричний чотиривірш, уславлений за доби мусульманського ренесансу вченим, філософом і поетом Омаром Хайямом ( 1048-1131 рр.) Цей популярний на Сході поетичний жанр є народним за своїм походженням. Рубаї вважався одним із найскладніших і найбільш філософських жанрів персько-таджицької лірики. Рубаї виконувались у супроводі музичного акомпанементу, один за одним, розмежовані паузами. Об'єднані в тематичні цикли, ці чотиривірші співали як куплети однієї пісні, у межах якої і розкривався загальний філософсько-ліричний образ.

         Ю.Хабатюк ніяк не назвеш поетом однієї форми: окрім рубаї, як я вже пересвідчився, він писав хоку- жанр японської поезії; працював і над прозою – зокрема писав казки із глибоким філософським змістом; зоставив начерки драматичних творів; літературно-поетичні статті «Сюжет і герой сучасної української ліричної поеми», «З літературознавчих студій», навіть сформулював одну цікаву астрономічну гіпотезу і у 70-их роках опублікував її у дуже популярному колись журналі «Наука и жизнь».

         (Звертаю увага на плакат) 

(  Визначення записуються в зошити ).

2-й учень. Однак саме рубаї стали поетичною вершиною Ю.Хабатюка. На шляху до неї, як можна судити із вцілілих рукописів, були свої сходинки: «Космічна рубаята»(1969 р.), «Рубаї»(1974 р.), «З ріки життя (космічна рубаята 1975 р.)», «Українська рубаята»(1985 р.).

Перші критичні відгуки на публікацію творів Ю.Хабатюка в «Літературній Україні», у «Дніпрі» були досить прихильними. Та коли Юрій Федорович подає рукопис  своєї «Рубаяти» до київського видавництва «Радянський письменник», отримує нищівну рецензію доктора філологічних наук, поета і критика Степана Крижанівського: «Видання книжки – справа передчасна».

Рецензент вказував на всеохоплюючі «прорахунки»: від малої кількості рядків (400); назви, яка відбивала не зміст, а форму; номенклатури творів, яку, окрім рубаї, потрібно було, на думку рецензента, поповнити елегіями, медитаціями, байками, епіграмами, одами; недосконалої поетичної техніки, внаслідок чого автор користується 4-, а не 5-стопним ямбом, і виключно катреном ( 4-ривіршем), а не восьмирядником; і аж до бідної образної палітри молодого поета, що веде його до абстрактного філосування. Автор в розпачі каже: «Проживе і без мене поезія – я без неї не проживу!».

Впродовж наступних 10-ти років Ю.Хабатюк, образно кажучи, пише свої чотиривірші, як і О.Хайям, на полях літературних праць, в «літературну шухляду».

3-й учень. Як поет Ю.Хабатюк озвався лише 14 січня 1985 р. листом до М.Вінграновського і саме через його підтримку світ побачила збірка письменника «Навіть смертю себе народи!», хоча вже й після смерті автора. Твори його прекрасні, на мій погляд. Бо, як назвати явище, коли будь-який факт, подія, фрагмент життя природи і Всесвіту можуть знайти своє філософічно-публіцистично-ліричне втілення в чотиряднику. Можна тільки уявити, якої клопіткої праці над художнім словом і образом вимагали ці короткі та такі майстерні вірші. ( Згадують друзі, що, бувало, Юрій Федорович працював ночі напроліт, шукаючи потрібне слово. А ось одного разу спалив все написане через надзвичайно критичну самооцінку. Бо, казав, що писалося на потребу часу, а не на вимогу душі).

Учитель. Добро і зло, людяність і хижість, любов і ненависть, гнів і радість – ці риси протистоять одне одному, борються в самій людині. Злого, егоїстичного в нас часто більше, ніж доброго. А доброту треба виховувати. Треба навчитися любити ближнього, допомагати людям, десь просто поспівчувати, а десь хоч би не заважати.

Роздуми про людину з її болем і хвилюваннями, про радощі життя, про дружбу і зраду, про  щастя і неспокій захоплюють нас рубаї Ю.Хабатюка.

3. Слово декламаторам. А ви поміркуйте над проблемами, які порушував автор, запишіть у зошити ті, що вразили найбільше.

Читання рубаї

Українська  рубаята

( Із книги 1-ї)

Допоки бурі - доти бурелом.                                  Не вдасться нас нікому підмануть,

Планету не освітиш сірником!                              Що зрубані дерева зацвітуть.

Потрібне сонце – щедре, віковічне -                     Шляхом війни до розквіту братерства

З напруженим, як в Кобзаря, чолом.                     Людинозвірі світ не приведуть.

                                       

«Прощай, печаль!..»В полоні міражів                   Важливо, щоб було до кого йти,

Мчить зореліт крізь полум’я світів …                   Важливо, щоб було до чого йти.

Нещасний, хто нових планет не звідав,               Хоч друг далеко і мета неблизько,-

А до Землі – дорогу загубив!                                 До них ми будемо й крізь знемогу йти!

                                        

Я вірю в ласку дружньої руки.                              Де крім Землі, іще наткнемось ми

У щедрість поля. В чистоту ріки.                          На дощ і сніг, на райдуги й громи?

В безсмертя свого роду і народу,                           На котрій із відвіданих планет

Допоки світу-сонця – на віки!                               З щасливими зустрінемось людьми?!

                                        

( Із книги 2-ї)

Мій друг весь вік трудився, як бджола.                Вершив свій труд невтомно чоловік:

Лиш смерть обтерла піт йому з чола.                    Зажив добра і слави чоловік.

Його душа красива плідним садом                                   Й хоч заповів усе нажите друзям,

Мені і вам на щастя проросла.                               Та слави не позбувся чоловік!

                                       

Якби людина лиш трудом жила,                           Слова невтомно з серця здобувай,

Помітно в світі зменшилося б зла.                         В думки, як в злитки, чесно відливай.

Вантажна пергою і нектаром,                                Хто б ти не був – поет,філософ,

Жалом не скористається бджола.                          мрійник–

                                                                                 Все, що набув, від світу не ховай.

                                                                        

( Із книги 3-ї)

Із криком нам з'являтися на світ                Щоб день був днем і ніч,як ніч,

І мовчки покидати білий світ.                    для нас

В довічні круговерті з'явлень-зникнень               Встає й заходить сонце кожен раз.

Крик і мовчання – вічні, як  і світ.                         Щоб жити, треба виплекати жниво

                                                                                  І знову сіяти й збирати повсякчас.

                                       

-          Що значить рік життя для молодих?

-          Він, як вода весняна, прудко збіг.

-          Що значить день для звікувалих?

-          Його вернув би кожен, якби міг !

( Із книги 4-ї)

Нерідко птахи – весен вістуни                              Щемливу тремкість молодих беріз

В мої юнацькі залітали сни.                                   На полотно художник переніс.

Тепер одна в них владарює птиця:                                   А я ще й досі не знайшов, кохана,

Співає пісню вічної весни.                                     Слів для твоєї радості і сліз.

                               

Тобі судилось у словах моїх                                   Все мудро й просто в замислі своїм:

Сміятися і плакати крізь сміх.                                Гніздо для птиці, для людини – дім.

Я думаю: якщо слова безсмертні,                          Для вуст – вуста. Для немовлят –

Тоді навіки ти безсмертна  в них.                          колиска.

                                                                      Гойдається під сонцем золотим.

                                                                          

Хто замірявся досягти один                                   З усіх красунь ти покохав одну.

І успіху, і слави верховин,-                                                Із тисяч книг – життя вивчав одну.

Самозакоханий, як перекотиполе,                        З усіх доріг – ти істини дорогу

На підступах до щастя й досі він.                          Невтомно й чесно прокладав одну.

                                    

Ти-дикий мед з накрапом полину!

Невільник твій, я й досі не збагну,

Як сумістити з прагненням до волі

Твого полону знаду чарівну?

    

( Із книги 6-ї)

То щирий друг: хто участі теплом                         Коли до тебе завітає гість

Знімав напругу стресів, перевтом,-                       І про свою осмуту розповість,

Хто бездоглядно в мить важку,                             З ним поділися хлібом і душею –

пекельну                                                                   Він людям тим же згодом відповість.

Прикриє друга мужності крилом!                   

    

Споконвіків тонка лоза червона                            Дарма мені пророчать вороги

Дарує нам важкі, іскристі грона,-                          На довгі роки відчаю й нудьги.

І чесна чаша дружби йде по колу…                      Поки живу, з джерел цілющих дружби

І слово – «Брат!» - в устах не захолоне.                Щодня черпаю певності снаги.

                                        

Хоку

1

Були й такі,

Що лиш про себе дбали.

Хто їх згадає?

2

Мій тост:

«За ту дорогу,

що людей єднає!»

3

Я нікому не ворог,

Та недругів маю.

Чому так?

4

Усе,

Що закодовано в мені батьків коханням,

Я поверну коханню

5

Уся -

Не відкривайся!

Залиш куточок таїни для мене.

6

Дивлюся в дзеркало.

Себе не впізнаю.

І думаю, що дзеркало – старіє.

7

Поки шукав

До твого серця стежку, -

Спізнивсь до тебе.

8

Годинники спішать,

Годинники пізнять.

А часу течія – стабільна.

9

Запам’ятай:

То тільки першу сотню років –

Важко …

10

Як можна

Здійснити стрибок,

Не маючи опори під ногами?

Аналіз представляється у формі «Галереї думок».

Висновок. Безперечно, тут можна визначити рубрики-розділи: Сонця, Праці, Кохання, Дружби, Космосу, Творчості, Життя і Смерті, Краси, Щастя та ін.

4. Лінгвісти. Яке ж слово у поезіях Ю.Хабатюка ?

І думав я, що в слові – світу суть.

І вірив я, що мужні виграють…

О, простота! Знаївленість вчорашня!!!

І слово – важ. І обережним – будь !

         Мабуть, тому і вибрав рубаї, бо дуже любив і цінував образність, особливо те слово, яке коротке  і влучне.

         Часто зустрічаються порівняння ( біле тіло, як туман; ти – дикий мед; ти, наче квітка; ми, наче птиці; жінки – то криниці; самозакоханий, як перекотиполе) особливо в книзі четвертій розділі про кохання.

Не рідкість авторські неологізми, що надають експресивного забарвлення рубаям (молодокрило, осмута, знаївленість, заячала орда, сотні сонць, людинозвірі, звікувалі).

Декілька слів про поетичний синтаксис Ю.Хабатюка. Вражають прийоми інверсії, де зміна звичайного порядку слів у реченні використовується для надання всьому реченню особливого змісту і звучання. Зустрічається і алітерація, повтори дзвінких і особливо глухих приголосних підсилюють емоційність висловлювання. Цікаво сприймається і використання автором діалогів та прямої мови.

Чотиристопний ямб у Ю.Хабатюка виділяється силою звучання і багатством змісту.

Ми маємо можливість переконатися, що поет по краплині збирав нектар Слова.

Висновок. Зрозуміло, чому не з’явилась друком книжка поезії Ю.Хабатюка за його життя. На заваді стала чиясь звичайна заздрість. Бо  у творах не було ніякої «антирадянщини». Отож «хтось» просто побачив, що в літературу йде талановита людина, і злякався, що вона проб’ється, що Хабатюкові твори, можливо, заслонять доробок отого «когось». От і притримали Поета.

5. До речі, звернімо увагу, як юні художники оформили вірші нашого земляка.

Довідка. Для художнього оформлення книги «Навіть смертю себе народи!» використано орнаменти з найдревніших українських книг – «Пересопницьке Євангеліє» (1556-1561рр.), «Апостол» та «Біблія» видань Івана Федорова (1574 р. і 1581 р.), «Граматіка словенська» Лаврентія Зизанія (1596 р.) та «Тренос» Мелетія Смотрицького (1610р.).

Презентація і захист робіт групи художників.

IV. Рефлексія й оцінювання власної діяльності.

1.     Заповнюється друга частина «Піщаного годинника».

-         Чи задоволені ви уроком?

-         Чи поставлені завдання виконалися?

-         Які висновки зробили для себе?

-         Як змінився ваш настрій і чому?

2.     Звертаємося до епіграфу уроку.

-         Яку відповідь можна дати на риторичне запитання, поставлене в епіграфі уроку?

( На щастя, не захолов слід, бо не захолола людська пам’ять. Свідченням цьому – і ось ця книжка, і наш сьогоднішній урок. Як доказ цього, рубай самого Ю.Хабатюка:

                            Мій друг весь вік трудився, як бджола,

                            Лиш смерть обтерла піт йому з чола.

                            Його душа красива плідним садом,

                            Мені і вам на щастя поросла.

3. Висновки .

Отож лірика Ю.Хабатюка хвилює нашу душу, бо вона «отеплена» милосердям рідкісно доброго і чулого серця, яке вірить лише  у чистоту людських стосунків, не може себе протиставити світу байдужості,  і прикладом свого життя і творчості вчить нас шанувати одвічні народні цінності.

Можливо, тому і нелегко живеться таким людям. Можливо, тому передчасно «добровільно трагічно» вони закінчують свій життєвий шлях і йдуть  у небо. Як кажуть, «не зорі падають із неба – зірки йдуть у небеса».

А завершити хочеться віршем, якого присвятив поету його товариш і колега Ярослав Дуб.

Одвічна тайна – сенс і смисл життя.                     І мудрість книг, народу щедрий спів

Комусь тепло, бо хтось уже згорів.                       Збирав по краплі. Йшов до джерела.

Тебе ж нема, пішов  у небуття,                              Та втриматись в стременах не зумів –

Як спалах від погаслої зорі.                                   Бентежне серце втома підвела.

Бджолиний дзвін. Шатристий виноград.             Ми спішимо, лопочемось над злом…

Слова пісень, що зріли на устах.                           Найкращих – смерть із кола вирива …

А більш за все люблю дочку і сад,                         А над його замисленим чолом

Бо та надія – все, що вироста.                                Його рідня пораненим крилом

                                                                                  Печалі слід і тління закрива.

VI. Домашнє завдання.

Обов’язкове загальне. Підготувати усні повідомлення про інтимну лірику письменників Рівненщини.

На вибір. Підготувати письмовий відгук про творчість Юрія Хабатюка із теми «Моє знайомство із Юрієм Хабатюком».

Тема. М. Стельмах. Єдність світу природи і світу дитячої душі у повісті «Гуси-лебеді летять». Звичаї та традиції українців. Символ образу гусей-лебедів.

Мета:

·        за допомогою засобів мистецтва слова пояснити учням звичаї та традиції українського народу, з'ясувати роль символу образу гусей-лебедів  у повісті;

·        допомогти школярам збагнути  світ природи та світ дитячої душі;

·        розвивати образне бачення світу, збагачувати  мовний запас учнів;

·        формувати кругозір, світогляд;

·        виховувати пошану до звичаїв і традицій народу, любов до батьків, до своєї родини, рідного краю.

Тип уроку.  Урок формування і засвоєння нових знань.

Цілі:

Учні знатимуть: зміст повісті та її автобіографічну основу, особливості мови твору, звичаї та традиції українців; поняття «символ», символічність лебедів у фольклорі та літературі.

Учні вмітимуть: пояснювати, як у творі поєднуються світ природи і світ людини; розкривати алегоричний зміст образу лебединої зграї; висловлювати власне ставлення до прочитаного; відрефлексувувати та оцінювати роботу в групах.

Методи, прийоми, форми роботи: технологія «зіпсований телефон», гра «відгадай», усне малювання, евристична бесіда, робота з текстом, ментальна карта, робота в групах.

Обладнання: мультимедійний проектор, ноутбук, підручник, ілюстрації учнів до твору, презентація, паперові лебеді, кольорові олівці. виготовлені учнями, пісня Н. Матвієнко «Ой летіли дикі гуси».

Ім'я  уроку.

Все, що рідне, хай нам буде

                                                       Найдорожче і святе,

                                                        Рідна віра, рідна мова,

                                                        Рідний край наш - над усе

Хід уроку

І. Мотиваційний етап

1. Забезпечення емоційної готовності до уроку

Учитель. Приліт лебедів символізує щасливе дитинство, відродження, життя…

Ліна Костенко писала :

Душа летить в дитинство,

Як у вирій,

Бо їй на світі тепло тільки там…

(Технологія «зіпсований телефон» – фраза «Це щаслива пора – дитинство»)

2. Актуалізація суб’єктивного досвіду й опорних знань.

Учитель. Дмитро Павличко: «Дитинство – це земля, з якої виростають дерева людських талантів і характерів. Якими високими і широкими ці дерева не були б, там, у дитинстві, сховане коріння, що живить і тримає їх».

Як ви розумієте ці слова? (Відповіді учнів).

Учитель. Дитинство справді – найпрекрасніша пора життя, безтурботна, красива, казкова. Діти бувають різними: мрійливими, бешкетними, допитливими, винахідливими – такими, з якими ми часто знайомимося на уроках літератури.

Отже, гість нашого уроку – мрійливий хлопчик з далекого подільського села Михайлик, герой повісті «Гуси-лебеді летять», який буде екскурсоводом літературними стежками твору.

А тепер пригадаймо, творчість якого письменника ми вивчаємо, і яке відношення має слово «дитинство» до нашого уроку?

(Відповіді учнів)

Яке було домашнє завдання?

(Обов’язкове загальне: дочитати фрагменти повісті, вміщені в підручнику. Записати в зошит, які думки викликав твір після прочитаного, починаючи словами: «Коли я прочитав твір, то відчув…»

Обов’язкове на вибір: створити презентацію

“Звичаї, традиції українського народу”

За бажанням: намалювати ілюстрації).

(Відповіді учнів)

Учитель. А коли я перечитувала твір, то відчула, як у моїй душі прокидаються лебеді дитинства.  І відразу  згадала слова з казки: «…Гуси-гуси, лебедята , візьміть мене на крилята, віднесіть мене до матінки, піднесіть мене до батенька…» З якої це казки слова? («Івасик-Телесик»).

ІІ. Цілевизначення і планування.

1. Оголошення теми  уроку, запис її у зошитах.

Як ви розумієте тему уроку? Про що ми будемо говорити на уроці? (Відповіді учнів).

2. Визначення індивідуальних цілей, ознайомлення із загальними.

- Подумайте, діти, чого ви хочете навчитися і про що хочете дізнатися на сьогоднішньому уроці як читачі? Запишіть на лівому крилі паперових лебедів, що лежать у вас на партах, свої цілі на урок (діти записують і за бажанням озвучують).

Цілі   уроку:  ми дізнаємось більше про внутрішній світ головного героя, про його зв’язок з природою, про вміння бачити і відчувати прекрасне, про тонкощі його дитячої душі і спробуємо зазирнути у власну душу, відкриємо звичаї та традиції українців, з’ясуємо значення образу-символу «гуси-лебеді», будемо продовжувати вчитися висловлювати власне ставлення до прочитаного, розвивати наше мовлення…

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу

1. Актуалізація опорних знань.

1. Літературний диктант.

1.     Від імені кого ведеться розповідь у повісті М. Стельмаха? (Від першої особи.)

2.     Чим прославився дід головного героя? (Тим, що був майстром на всі руки.)

3.     Яка «слабкість» чи «дурість» завдавала клопоту Михайликові? (Велика любов до читання.)

4.     Хто навчив маленького Михайлика любити красу природи й землю? (Мати.)

5.     Кому Михайло дав жменю насіння? (Маленькому голодному хлопчикові.)

6.     Як звали дівчинку, разом з якою Михайлик збирав ягоди в лісі, ходив до школи? (Люба.)

7.     Над якою делікатністю дідуся підсміювалися вуличани? (Коли дідусь пізно повертався з роботи, щоб не збудити дружину, засипав на призьбі.)

8.     Хто наполягав на тому, щоб Михайлик обов’язково навчався в школі? (Мати.)

9.     Що зробили батьки, щоб Михайлик все ж таки пішов учитися? (Продали годувальницю — корову.)

10.                       Якою довершеною й завжди новою красою так захоплювався письменник? (Красою зірок.)

11.                       Як малий Михайлик узимку добирався до школи? (Батько, загорнувши в кирею, носив його на руках.)

12.                       Хто, за висловом письменника, пролітав над хатою, над дитинством і над його життям? (Лебеді.)

2.Створення ментальної карти за літературним диктантом

3.З’ясування значення літературознавчого поняття.

- На попередньому уроці ми говорили , що повість М. Стельмаха носить автобіографічний характер. Хто пояснить значення  слова «автобіографічний»? (Відповіді учнів).

Отже, ми з’ясували, що  в образі Михайлика  автор зобразив себе  у дитячі роки.

4. Словесне малювання.

Вчитель. Яким ви уявляєте головного героя?

(Відповіді учнів).

А ось таким показав його режисер фільму Олександр Муратов, який у 1976 році створив кінострічку «Гуси –лебеді летять» за повістю М. Стельмаха, де головну роль зіграв Володимир Чубаєв (фото на проекторній дошці) .

Наскільки схожий «наш» Михайлик з цим образом?  (Відповіді учнів).

5. Робота з текстом.

Прочитавши твір, ви, мабуть,  переконались, що Михайлик дуже любив природу, розумів, відчував її. Для того, щоб відчути єднання природи і душі дитини, ми будемо працювати з текстом. Я зачитаю уривок, а ви спробуйте уявити картину, яку передає автор.

« …Досі з глибини віків озивається голос батька, який одного ранку поставив мене,  малого, радісного і схвильованого, до плуга, а сам став біля коней. Дома він про нашу працю говорив, як про щось героїчне: «Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами і за нами, а ми собі оремо та й оремо поле…»

Про що свідчить висловлювання батька, коли він розповідає, як вони із сином  разом  вперше орали ?

Що відчував Михайлик? А що відчували ви, слухаючи ці рядки?

Учитель. А я відчувала радість за героя,бо він пишався тим, що допомагає своєму батькові.

6. Гра «Відгадай».

У дібраних цитатах слово-образ видаляють із речення і пропонують відгадати, про кого або про що йде мова. Наприклад, «Коли біля нашої хвіртки з’являється добра людина, ми чули догідливе чи розважливе «так-так-так» (качка); «_________ своїми ключами відімкне землю» (сонце); «прямо над нашою хатою пролітають ________» (лебеді); «На човнику й веслі від’їхав від нас __________»  (травень); «Не чуєш, як ___________ пішло нашим городом?»

(літо).

7. Проблемне запитання:

- Ми сьогодні згадували образи зір, говорили про різноманітних птахів, що зустрічаються на сторінках повісті (перепілку, качку, дятла та ін.), рослинний світ (трава, груша, вишня тощо). А чи є в повісті наскрізний образ, тобто такий, що проходить крізь увесь твір?

8. Характеристика образу гусей – лебедів.

Червоною ниткою  проходить у творі  образ гусей-лебедів. Вони виносять хлопчика  з біди у його казці.. Чому саме лебедів  для цієї ролі  автор обирає, а не інших птахів? Що вам відомо про лебедів?

(Відповіді учнів)

9. Виступ учня з індивідуальним повідомленням «Гуси – лебеді у фольклорі та літературі» (слайдовий супровід із зображенням лебедів).

Ми щойно прослухали інформацію про лебедів, давайте ще з’ясуємо, що ж означає  поняття «символ»?

10. З’ясування змісту поняття “символ”.

Учитель. Символ – це художній образ, який містить вказівку на предмет зображення і, водночас, на предмет, явище, ідею, які безпосередньо не називаються. Про образи-символи ми вели мову на попередніх уроках. Згадаймо, бодай, два: тополя – символ стрункої молодої дівчини, Дніпро – символ України. Є символи народного життя, вони відображені у народній творчості. Скажімо, весна – символ молодості, осінь – старості, ворон – біди та ін. Своїм корінням такі символи сягають давніх часів, первісних вірувань людини.

– Що символізують лебеді у повісті?

– Як ви прокоментуєте такі слова: «Із святково білих хмар, вилітають лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу свою лебедину пісню. І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі… А лебеді летять… над моїм дитинством… над моїм життям…».

- Яке символічне значення гусей у даному творі?

- Чому герой не хоче, щоб відлітали лебеді?

(Відповіді учнів)

11.   Сценка «Ключі».

Дід

-         От і принесли нам лебеді на крилах життя.

Михайлик

-         Життя ?(здивовано).

Дід

-         Еге ж: і весну, і життя. Тепер, внучку, геть-чисто все почне оживати: скресне крига на річках та озерах, розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне землю.

Михайлик

-         Діду, а які у сонця ключі?

Дід

-         Золоті, внучку, золоті.

Михайлик

-         І як воно відімкне ними землю?

Дід

-         А ось як: якоїсь доброї години гляне сонце із свого віконечка вниз, побачить, що там і земля, і люди, і худібка, і птиця помарніли і скучили за весною, та й спитає місяця-брата, чи не пора землю відімкнути? Місяць кивне головою, а сонце посміхнеться і на промінні спустить у ліси, у луки, в поля і на воду ключі, а вони вже знають своє діло!

Михайлик

-         Діду, а сонце може їх загубити, як наша мама?

Дід

-         Що, щонадзигльований? (сміється).

Михайлик

-         Діду, а куди лебеді полетіли?

Дід

-         На тихі води, на ясні зорі. (пішов майструвати).

«От і принесли лебеді нам на крилах життя…», – говорить дід Дем’ян.

- А чи бачили ви, як повертаються лебеді із вирію? Що він може символізувати?

(Приліт лебедів символізує початок весни, нового життя…)

12. Учнівська презентація «Традиції  нашого народу». Які народні традиції, пройшовши роки й тисячоліття, дійшли до нас і закріпилися в нашій культурі й побуті?

13.Народознавча вікторина від Михайлика

·        Яка головна обрядова страва Різдва? (Кутя)

·        Які предмети є атрибутом Великодня? (Паска, крашанки, писанки)

·        Як звуться пісні, що виконуються навесні? (Веснянки, гаївки, гагілки)

·        Як називається неділя перед Великоднем? (Вербна)

·        Яких птахів випікали з тіста під час свята зустрічі весни? (Жайворонків)

·        З якою свійською твариною ходили  хлопчики-колядники на різдвяні свята?         (Із козою)

·        Якої пори року розпочинався рік у давніх слов’ян? (Навесні)

·        Які рослини – символи України? (Верба, калина)

·        На яке народне свято трави й квіти набирають найбільшої сили? (Івана Купала)

·        Скільки свят у православному календарі? (110)

·        Яке народно-релігійне свято відзначається 21 листопада? (Архістратига Михайла)

·        Які свята відзначаються в грудні?

       Учитель. Діти, ви добре знаєте народні традиції. А від кого ви вперше довідалися  про них? (Можливі відповіді – від мами, бабусі, батьків )

А тепер ми знову працюватимемо із змістом повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять», у ній автор відобразив побут і звичаї простих селян, їхні щоденні турботи. Увесь твір  пронизаний  народною мудрістю. Із перших сторінок ми потрапляємо у дивовижний світ казки та світ єднання природи і людини.

14. Робота в групах з текстом.

Для того, щоб детальніше прослідкувати єднання світу природи і душі хлопчика, ми попрацюємо у групах

1група.

Зачитайте  та  прокоментуйте уривок.

«Де живуть твої батьки,там живуть і вітри, що пестили тебе. Живуть там і птахи, і сонце, і земля твоя, і твій рід…Стежки, поля, і дороги – це твоя мала батьківщина. Більшість людей пам’ятають і носять її у серці повік».

2 група.

Прослідкуйте, як змінюється стан природи в залежності від зміни настрою хлопчика, наведіть приклади з тексту. Прокоментуйте.

3 група.

Хто прищепив Михайлику любов до тваринного і рослинного світу? Знайдіть у тексті характеристику цього образу і зачитайте.

4група.

Знайдіть і зачитайте рядки, у яких ідеться про ставлення матері Михайлика до насіння. Про яку рису українських селян це свідчить.?

Отже, ми чітко бачимо, з опрацьованих вами уривків, як простежується у творі єдність світу природи і душі Михайлика.

ІV. Рефлексивно–оцінювальний етап.

1. Кольорове відтворення внутрішнього світу хлопчика.

- Ми багато дізнались про головного героя, про його внутрішній світ, оточення. А тепер спробуйте за допомогою кольорових олівців  намалювати душу Михайлика такою, якою ви її уявляєте. На виконання завдання  відводимо  30с.  (Всі учні демонструють зображення, 2-3 дітей коментують)

Учитель. Малюнки у вас переважно різнобарвні, як і наша природа,вони виражають  добро і щирість .Я бажаю, щоб у вас у душі  завжди було тепло і яскраво, щоб ви вміли бачити красу, що оточує вас ,цінували і оберігали її.

2. Рефлексія досягнення визначених  цілей.

Отже, наш урок підходить до завершення.

Повернімося до цілей, які ми ставили на початку уроку і записували на паперових лебедях. Проаналізуйте свою роботу на уроці: запишіть на правому крилі лебедів, чого ви досягли і що нового дізналися на уроці і визначте, над якими цілями вам  ще потрібно працювати .(Діти за бажанням озвучують свої досягнення за урок і приклеюють лебедів на заздалегідь намальовану  ілюстрацію. Учень роздає гостям паперових лебедів із побажанням: «Хай до вас завжди повертаються лебеді і приносять на крилах щастя!»).

 3. Оцінювання навчальної діяльності у формі «незакінченого речення».

Найкраще на уроці працювали …. .

Відкрив для себе Михайла Стельмаха через … .

Новим для мене  стало ….  .

Найцікавішим виявилося …. .

Найбільше запам’яталося … .

Родзинкою уроку було …  .

А я відчула задоволення від співпраці з вами, ще раз переконалася, що ви  вчитеся не просто читати тексти, а намагаєтеся бачити,  чути і відчувати прочитане. Ви формуєте в собі читачів.

V. Домашнє завдання

Обов’язкове загальне: знайти у творі цитати до характеристики образів діда, батьків, подружки Люби.

Обов’язкове на вибір: створити презентацію “Роль художніх засобів та елементів фольклору у творі”  або написати лист-подяку автору.

За бажанням: скласти 10 тестових запитань  за змістом повісті.

 Учитель. Приліт лебедів символізує щасливе дитинство, відродження, життя, родину, рідний край …

Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ,
Ота стежина в нашім краю,
Одним одна коло воріт… 

Андрій Малишко

Тож нехай  у ваших душах залишаються тільки  гарні спогади про дитинство, а гуси-лебеді  приносять на своїх крилах щастя і завжди повертають до батьківського порогу…