Позакласна робота

Свято до Дня української  писемності і  мови

"ПИСЬМО  КРИЛА  ДАЄ"

Мета. Утверджувати престиж української мови; поглибити знання про послідовника слов’янської писемності Нестора-Літописця та долю писемної української мови; зміцнювати почуття національної гордості школярів, домагатися, щоб вони усвідомлювали себе дітьми великої нації з глибоким історичним корінням, спадкоємцями і носіями культури, мови, звичаїв і традицій свого народу.  

9 листопада православна церква вшановує пам'ять святого преподобного Нестора-літописця, мощі якого покояться у печерах Києво-Печерської лаври.

У цей день Україна святкує День української писемності і мови. Це свято встановлено згідно з указом Президента України у 1997 році і святкується щороку на честь українського літописця Нестора - послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця почалася писемна українська мова. Давніший із літописів, який дійшов до нас, був напмсаний у 1377 році на пергаменті - вичинені телячій шкірі. Він носить назву Лаврентіївського, за ім'ям монаха -переписувача Лаврентія. До нього входить пам'ятник вітчизняного літопису „Повість временних літ", написаний на почаику XII століття

У нашому краї. На Рівненщині, були написані Пересопницьке Євангеліє. Лубенське (1539 - 1568), Дорогобузьке (1580). При монастирях у Дубні, Дермані, Степані, Дорогобужі, Пересопниці існували бібліотеки, де були переважно книги на релігійну тематику, написані на паргаменті.

У 1581 році побачила світ „Острозька Біблія", яка є шедевром і найвидатнішим твором І. Федорова. Підготовку до її видання церковно-слов'янською мовою князь Острозький розпочав у 1572 році. Були розіслані посланці у різні країни світу для порівняння і упорядкування тексту. У „Біблії" 1256 сторінок, при друкуванні яких не було зроблено жодної помилки! Текст розміщено в ній двома стовпцями. Сторінки прикрашені орнаментом. „Острозька Біблія" є у багатьох бібліотеках: у Києві, у Москві, Санкт-Петербурзі, Харкові, Ужгороді. Лише у Львові налічується 25 примірників.

Першою книгою, надрукованою І. Федоровим в Острозі, був „Буквар": або як її тоді називали „Азбука". До нашого часу збереглося лише два примірники Острозького „Букваря": один у Копенгагенській королівській бібліотеці (Швеція), другий на території Німеччини в місті Готи. Друкарня в Острозі працювала більше 35 років. У ній було видано понад 26 найменувань книг.

2.  Чи помітив ти, що з кожним днем усе життя твоє стає дедалі тісніше пов'язане з мовою?

Адже скільки себе пам'ятаєш, ти завжди вмів розмовляти. Все, що ти знаєш і про що дізнаєшся, принесла тобі мова. Приказка "Вік живи - вік учись" поширена і на мову: їі пізнання не закінчується ніколи.

3.  Українська наша мова така мелодійна, така неповторна, бо увібрала в себе гомін полів, лісів і морів нашої землі. Вона переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Кожна їі ниточка вимочена в криницях і струмках людської звитяги. Вона з голосу золотого колосся, осмаленої війнами землі, торкнутого полину Чорнобиля.

4.       Мово барвиста, мова батата, рідна і тепла,

як батьківська хата.(В. Гринько.)

Але скільки довелось витерпіти нашій мові!

Виходять три дівчини зі свічками у руках і читають "Молитву до мови".

Молитва до мови

5. Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євішан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія! Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного Храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, ганьби. Тож висвячувала душі козацького народу спасенними молитвами і небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся нарід той. І множила край веселий, святоруський, люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності й Божого знамення.

Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі кулаються в тобі ясні зорі, тому й ласкова така. Тож зцілювала Ти втомлених духом, давала силу і здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою слово. Бо "Споконвіку було Слово і Слово було у Бога і Слово було Бог".

6.    Мово наша! Пресвятая незаймана діво! Яничарами в степах впіймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир ординцем погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на торжищі продана, зіп'ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми -покручами. Стражденнице, великомученице Матір Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомо­ром викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять разів розстріляна, чорнобильською смертю засіяна.

Мово наша! Убога прочанко з простягнутою рукою! Осквернена й знеславлена своїми дітьми. Твоїм сім'ям немудрим, що вродило не з тих полів, де квітують гречки, мовби зійшли на землю ангели, де половіють жита, як Божий лик, сяє небо, як Божий престол, а із зловісного валуєвського тирловища, де густо родить чортополох звиродніння, осот безпам'ятства, блекота запроданства, кукіль здрібнйого мислення, будяки бездуховності, чорнобиль рабської покори, прибиті сірою курявою повільної смерті, вичахання. На межі того здичавйого поля вже стоїть вічний плуг і вічний плугатар Час чекає Божого знаку: зачати переорювати той бур'ян, чи, може, станеться диво...

7. Прости їх, Рідна! Прости гріхи їхні вільні і невільні, прости той чорно­бильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю, на якій диявол справив моторошне весілля, де здичавілі й сп'янілі від крові ангели його все котять і котять мутні тумани на Великі Луги, доки його лукаві слуги косять наші молоді трави...

Караючий Третій Ангел, що протрубив у ніч із 25-того на 26-те квітня за дев'ять днів до 1953-го воскресіння Спасителя, що висвятив цю землю і люд цей їі многогрішний - покара і за Тебе, Матір нашу скорботну. Прости їх, змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим коса­рям, що Ти не древня, що Ти не мудра, не велична, не велика, не прекрас­на, не свята, не вічна єси. Перероджекий плід із древа нашого роду впаде у чорнобильську землю значно раніше, ніж Ти...

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас грішних й не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, звідки Тебе вигнано, вернися до нашого краю...

Я Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття. Я ж висвячую Тебе святою водою і священним вогнем. Самоспалюючою Любов'ю своєю відгоню від Тебе злих духів, молюся за Тебе і на Тебе, скроплюю живою водою воскре­сіння, виціловую лик Твій скорботний, Матір Божа, Мово мого народу! Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим Сло­вом від лісів - до моря, від гір - до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ їі на віки!

(Катерина Мотрич)

 Шевченкова мова

Безсмертна... вічна рідна мова,

дзвінкі і чисті голоси.

Так, мова - це душі основа,

мірило честі і краси.

А скільки болю і потали!

її міняли на іржу,

віками в ланцюгах тримали,

нав'язуючи нам чужу.

У душі сіяли зневіру

в Союзі зневажань і пут.

За неї слали до Сибіру

і розпинали гордих тут.

Блищав багнет на кожнім кроці,

був нюх до молодих вітрів.

Вона була більмом на оці

московських імперських катів.

Вона безсмертна! Є і буде,

в їі словах є дух весни!

І якшо десь зблудили люди,

то винні, вірте, не вони.

А ті, хто рвешься до чужого

і ненавидить власний хліб,

хто дивиться на рідне вбого,

для рідного копає гріб.

Такі були і є ще досі -

припудрені бридкі людці.

Мов псуті зерна у колоссі

чіи спонсоровані гравці.

Слова - вони чіткі, як військо.

В глибинах їх немає меж.

Я мову польську і російську

по-людськи поважаю теж.

Усіх ми вмієм поважати,

та в серце нам не вбити клин.

Хто хоче словом торгувати

сконає той, як сучий син.

... Вона - господарка чудова,

себе в оренду не здає,

допоки є Шевченка мова,

       то доти Україна є!                   (Володилиир Вихрущ.)

В е д у ч а. Усі ми чули вислів "Є мова - є нація!" - так говорили і говорять авторитетні діячі як нашої, так і зарубіжної культур.

В е д у ч и й. А мені дуже сподобалися слова А.Доде: "Поневолений народ, що хоронить свою мову, дер­жить ключ від своєї в'язниці у своїх руках". І це справді так. Доказом цього є історія українців, євреїв, поляків, болгар, румунів...

В е д у ч а. Світовий досвід щодо мов великий і по­вчальний. Хоч яке мовне питання зачепимо, мимохіть спливуть аналогії. Скажімо, чи знаєте ви, що в Польщі проводиться конкурс на найкращого знавця польської орфографії, в якому беруть участь сотні тисяч людей? В один день, в один час уся нація - від президента до першокласника - сідає за стіл, аби писати диктант з рідної мови!

В е д у ч и й. До речі, 22 травня 2001 р. на хвилях Українського радіо вперше було проведено радіодиктант. Відтоді така подія відбувається щороку. У цей день будь-хто в Україні може перевірити, як він знає державну мову, а водночас продемонструвати свою повагу й любов до неї.

Після проведення диктанту працівники радіо одер­жують багато листів з подяками. Усі без винятку учас­ники унікального конкурсу вважають цей день своїм святом. А дехто зізнається в тому, що раніше соромив­ся говорити рідною мовою, розповідає про те, як учиться послуговуватися нею разом з онуками і пра­внуками. Передача змусила тисячі людей одночасно взятися за перо, відірватися від буденних справ і ви­явити громадянську активність, спонукала тисячі сер­дець забитися в унісон.

    Софія Грица

ДО ФОЛЬКЛОРУ

Що є для українця найсвятіше?

Вітчизна, мати рідна,

«Кобзар», мов Біблія, дух козацький

народжені в борні історії.

Серед тих цінностей - свята святиня пісня.

Як в жилах кров живлюща й життєдайна.

Фольклор відвічний - це й слово, й мелодія, й танець –

Народна мудрість й глибинна пам'ять,

Що поверта людей до батьківського дому,

До неповторної стихії юності й забав дитячих,

До рідної природи, чесності й любові.

То ж пригадаймо колядки й веснянки,

Гагілки, петрівчані, обжинкові!

У них річний круговорот природи й сонця,

Краса гармонії космосу й людини.

А дума, казка, пісня історична,

Легенда, приказка, прислів'я?

В них все: козацька й гайдамацька слава

Чумацький Шлях, що на землі й на небі,

І гостре слово від огуди й злочинства,

І мудра заповідь батьків для доброчинства.

Либонь, нема людини в українськім краю,

Котра б сприйняла пісню й думу рівно душно.

Земля з «рахманною журбою» оживає,

Коли троїста музика заграє,

Коли під звуки скрипки бубна й цимбалів

Душа співає в радості й печалі.

А десь тим часом у гурті поважнім

Кобзар рече козацьку думу про братів созівських,

Про митарства утечі із неволі,

Чи про Марусю Богуславку, чи про Кішку,

Що в герці з ворогом виборювали волю.

Такий то наш фольклор безмежний і безсмертний,

І лагідний, і грізний, і співучий,

Як сам народ, що вклав у нього душу

І міць свого єства, від Бога йому даних.

Ведуча.       Земля моя найкраща і єдина !

Я спів твій серденьком своїм ловлю.

Моя найкраща в світі Україна,

Я щиро й віддано тебе люблю.

Пісня «В долонях рідної землі»

Ведуча.         Мій край чудовий - Україна !

Тут народились ти і я.

Тут над ставком верба й калина,

Чарівна пісня солов'я.

Ведучий.      І найдорожче - рідна мова,

Наснагу й силу нам дає.

Нам стежку в світ дано топтати,

Поки в нас рідна мова є.

Ведуча.       До щирої бесіди, до гарної пісні, іскрометного жарту зібрала нас рідна мова.

Ведучий.    Мова - то цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає од спраги.

Ведуча.       Мова - то найбільша ознака нації. Є мова - і є держава, є народ. Тому так ревно, так планомірно нищили українську мову наші вороги - „раби на розум і на вдачу". Вони добре розуміли, що „люд без мови - то глина безлика, без'язика отара овець". А отарою так легко управляти.

Ведучий.    Від часів російського царизму та в умовах родинської імперії наша мова витримала 48 заборон. Подібного не знає історія жодної мови, жодної держави.

„Звуки мови". Дати із скорботного календаря

КАЛЕНДАР  ДОЛІ  УКРАЇНСЬКОЇ  МОВИ

1720 рік    - Указ Петра І про заборону друкування книжок українською мовою.

1755 рік – Заборона викладання українською мовою у Києво-Могилянській    академії.

1769 рік – Синод наказав відібрати українські букварі у тих, хто їх мав.

1775 рік – Зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1817 рік – Постанова урядової комісії про викладання в Західних землях тільки польською мовою.

1847 рік – Розгром Кирило-Мефодіївського братства.

1863 рік – Циркуляр Валуєва про заборону друку українською мовою, крім творів  „изящной словесности”.

1876 рік –Ємський указ, за яким не допускалися ввезення з-за кордону, друкування та видання в імперії книг на „малороссийском наречии”, заборонялися різні сценічні вистави і читання, друкування текстів до нот

1881 рік – Дозволено друкувати українські словники, окремі сценічні твори, але заборонено створювати українські театри.

1892 рік – Головне управління у друку звернуло увагу на появу нехудожніх творів українською мовою.

1895 рік – заборона української книжки для дитячого читання.

1905 рік – Царський уряд , наляканий революційними подіями, скасував згадані вище дискримінаційні закони.

1919 рік – Декрет нарком осу України „Про навчання дітей рідною мовою”.

1920 рік – Декрет РНК УРСР про запровадження української мови в школах і державних установах.

1923 рік – РНК УРСР ухвалила заходи щодо сприяння розвитку української мови.

1927 рік – На Пленумі комуністичної партії більшовиків України Каганович звинуватив наркома освіти УРСР Шумського в Націоналістичному     ухилі  при проведенні українізації.

1928 рік – На третьому з’їзді КП /б/У Каганович та його поплічники кваліфікували культурно-освітню політику Шумського як „фашизм в УРСР”.

1933 рік – Ліквідація в Україні неіснуючого так званого „нового  націоналістичного ухилу”.

1938 рік – Розпуск КПЗУ, необґрунтовано звинуваченої в націоналізмі.

1978 рік – ЦК КПРС прийняв постанову про посилення вивчення та викладання російської мови ( „брежнєвсько-рашидовський циркуляр”).

1983 рік – ЦККПРС надав учителям російської мови статус найбільшого сприяння в неросійських школах, підвищивши при цьому їм платню („Андроповський указ”).

Ведуча.       Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В'язнили, кидали за грати.

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

Ведучий.    Душогуби.

Коли осягаєш багатство рідної мови, мимоволі дивуєшся: який все-таки могутній творчий геній нашого народу! Скільки синонімних рядків, яка гнучкість форм, глибина думок і почуттів.

Ведуча. А чому й досі сидить у думах багатьох отой комплебкс меншовартості, насаджуваний віками неволі? Мовляв, українською говорити не престижно, бо це мова сільська, та й не модна.

Читець. Я хочу відповісти на ці закиди рядками поезій „Очистимо рідну мову''    

Очистимо рідну мову!

	Хай грдшима будуть гроші, А слова - з первинним змістом, Щоб звучали ясно, чисто. Без пояснень додаткових. Люди! Не плюндруйте мови! (Віолетта ДВОРЕЦЬКА)

Мова... Давнє джерело

Спілкування і натхнення:

Чом же наше сьогодення

Бруд у мову занесло ?

Як почую «Я ташусь» —

Перша думка: що комусь

Важко йти, спочить він прагне,

Мабуть, ноги ледве тягне...

Виявляється, «ташусь» —

То радію, веселюсь.

Ще й «приколююсь» лунає,  

Чим? До кого? Я не знаю...

«Кльово». Хто кого клює?

Скільки слів хороших є:

«Добре», «гарно» і «чудово».

Викиньте жаргонне слоті

«Блін». Це що —

Сманий млинець,

Що його спекла хазяйка?

Ні, тут смакові кінець.

Слово це — брутальна лайка,

А прилипло ж до людей!

Сварка чи розмова йде –

«Блін». Як гострая приправа

Поверніть його до страви!

Ну, а «бабки» ? Просто сміх.

Це ж бабусі наші любі,

І за що ж ви, добрі люди.

Берете на душу гріх?

Не чіпайте старість, прошу!

МОВІ

Принижувана, цькована і гнана,

Ти з вуст вишневих отрясала страх,

І вся була немов відкрита рана,

І вся - неначе прапор на вітрах.

Вже сказано давно: вишнева і Дніпрова,

Але благоговійно повторю:

Отак, вишнева і Дніпрова мова,

Яка тримає над чолом зорю.

І в тих, які відкинулись від тебе,

Поласилися на престижний шмат,

Над головою стеля, а не небо,

Хоча вони своїх не бачать втрат.

А ти... ти боса на стерні ходила,

Ти крізь криваву й темну ніч брела,

І неповторну пісню спородила,

В степах козацьку душу сповіла.

О, вишептати, видихнути з болем

Твоє ім'я, що ти жива, жива !

І над безмежним українським полем

Твої пророчі сіються слова.

І правда встане. Встане і повстане,

І віковії пута розітне.

І над безмежним, тихим і світанням

Ще зійде сонце мови осяйне.

(Наталія Нікуліна)

Ніна Матвієнко

народна артистка України, лауреат Державної премії

УРСР імені Т. Г. Шевченка

«На прощу до пісні»

«Ой, слова - перлини у віночку клечання,

Джерело цілюще! Музика жива!

Розриваєш пута і прокляття зречення,

Рідна моя мово, пісне вікова.»

Дружино моя, Подруго століть, як до Громадянки - стою в поклоні до твоєї історії, твого мелосу і мови, Розуму і духовної поезії - генетичного коду великого українського народу.

Прийняла мене, як дитину, у свої розкоші пісенні, розділила будень і свято, посвятила в кохання і зраду - тонким болем і криком звила моя пісня, заскиглила чайкою, Марусею Чурай... Он посаджені на палі конають у Варшаві, ланцюги невольників брязкають дзвоном каторги, а чумаки солену долю тягнуть на волах... О глухі, почуйте, просніться, о зрячі - узрійте, ще каторги живущі, ще зашморг мить уловіть - і воля задихнеться... Твердине моя, Пісне Всепрощаюча, серце моєї матері - землі, не заховають тебе в музеї, підеш по хатах колядою. Маріє святою, Катериною Білокур, з попелища зречень піднімеш голос Кобзаря. І переллються сили твоєї правди в пісенні душі синів і дочок, запече коло серця яничарам, і піде парадом твоєї мови на устах. О, мово, мовонько свята! Пісне колискова, сльоза землі моєї, молитва і храм народу, такою я тебе ніколи не віддам. Ні на мить. Це ніби серце зупинить.

Учитель:

Я не люблю сала, не ношу вишиванки. Я не перепливав Дніпра і не вмію танцювати гопак. На моєму столі не лежить "Кобзар", а на стіні не висять рушники.

Три найважливіші для мене слова я сказав російською.

Я - українець?

Я вболіваю за "Динамо", за Клинків і Клочкову. Я бачив цю землю з ілюмінатора "Боїнга", але я повернувся. Мені не потрібні неонові міста й силіконові жінки. Я не житиму там, де вулиці без назв, а люди не знають, що таке ім'я по бать­кові. Я залишуся тут. Тут земля ще не охолола від вогню і ще не стерлися на плитах імена незабутніх предків.

Тут дівчата читають у метро і пишуть вірші на парах з термодинаміки. Тут на грошах зображені поети, а не прези­денти. Тут жартують смішно й усміхаються чесно. З серця не викреслити п'ятої графи.

Я - українець.

Я люблю вузькі вулиці Львова і харківські проспекти. Мені рідні безтурботна Одеса, діловий Донецьк і легендарна Полтава.

Я не вірю патріотам на трибунах, але вірю патріотам в окопах. Я вірю у країну: я довіряю цьому повітрю - воно тримає купол, цим горам - вони тримають страховку, цим людям - вони додержують слова.

Я люблю стук підборів на Хрещатику, скрип снігу в Кар­патах і шерех гальки на південному узбережжі Криму. Мені ніколи не забути української колискової і поцілунку на Андріївському узвозі.

Мені часто сниться неосяжне небо і поле соняшників. Мій син народиться тут.

Я - українець!

В е д у ч а. Дорогі друзі, маймо сміливість серцем і душею впевнено сказати: Ми - українці! Хай усіх нас єднає належність до великого народу. Плекаймо всі разом ту мову, яка дісталася нам у спадок від на­ших пращурів.

ЛІТЕРАТУРНИЙ  БРЕЙН-РИНГ
"СТЕЖКАМИ  ВЕЛИКОГО  КОБЗАРЯ"

Мета. Допомогти учням збагнути невмирущість і велич Шевченківського слова, загальнолюдське значення його творчості; удосконалювати навички      виразного читання поезії  напам’ять, виховувати шанобливе ставлення культурних надбань українського народу та естетичні смаки

Очікувані результати. Сформованість  шани до невмирущої  слави великого

            Кобзаря  сили і мудрості мистецтва слова удосконалення вмінь і навичок   виразного читання художнього тексту.

Обладнання. Ілюстрації до творів Кобзаря, твори Т.Шевченка і про нього, портрет, рушники.

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли, у нас нема

Зерна неправди за собою.

                            Т.Шевченко

Хід уроку

І. Вступне слово вчителя.

         День народження і день смерті Т.Шевченка стоять поряд: 9-10 березня. Між цими двома весняними днями 47 років життя, яке стало славою і гордістю українського народу. І все-таки день його народження і день смерті, фатально ставши поряд, обпікають душу невимовним болем, спонукають глибоко відчути: у мученицькому житті великого Кобзаря не було місця для звичайного життя, для повного відчуття людського щастя. Ще за життя Кобзар став у народі легендарним, але зоря його засяяла лише по смерті. Нині ім’я Шевченка відоме на всіх континентах. Його твори звучать у перекладах на десятках мов світу. Але особливо благоговійно ставляться до Кобзаря його нащадки.

         Сьогоднішній наш урок – данина пам’яті поетові-правдоборцю. Адже мусимо продовжувати Шевченківське безсмертя і в собі і в дітях наших, бо ж суспільство, в якому хочемо жити, гуманізм, який боремося сповідувати, освячене в благословенні Тарасом..

ІІ. Знайомство з командами ( заздалегідь були обрані 2 лідери, які обрали до свого складу команд по 6 учнів і готувалися до конкурсів). Із учнів класу обрано журі. Уболівальники можуть доповнювати відповіді, відповідати, коли не справляються команди і отримувати бали.

«Гайдамаки» - Девіз: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь…»

«Неофіти» - Девіз «Схаменіться! Будьте люди!»

ІІІ. Запитання до учасників знавців творчості Т.Г.Шевченка

І тур – біографія Кобзаря

( 1 бал кожна правильна відповідь командою)

1. Коли і в кого почав навчатися            У школі дяка Павла Рубана у

грамоті Т.Шевченко?                              1982 році, а дражнили його Совгир

2. Назвіть братів і сестер Шевченка                 2 брати і 5 сестер: Катерина, Марія,

                                                                  Микола, Ярина, Марія, Йосип, Марія

3. Хто був першим учителем                            Майстер Шириєв

малювання у Т.Шевченка?

А вчитель-дяк у дяківській школі?                   Рубан

4. Як сталося, що Шевченко потрапив   Його примітив відомий художник

до Академії мистецтв?                             Сошенко, коли Тарас змальовував

                                                                  статую в літньому саду

5.Коли Шевченка було звільнено з                  У 1838 році К.Брюлов змалював портрет

кріпацтва і хто піклувався про його       Жуковського і за виручені гроші (2500)

визволення?                                             викупив Т.Шевченка. Піклувалися про

викуп: Сошенко, Мокрицький,

Жуковський, Григорович, Венеціанов

6. Які нагороди одержав Т.Шевченко,   № срібні медалі, «Малюнок з натури»

навчаючись в Академії мистецтв?           (1939), «Хлопчик-жебрак» (1840),

«Циганка-ворожка» (1841)

7. Чому Шевченко, бувши улюбленим   На екзамені він не представив обов’язкові

 учнем К.Брюлова і найкращим учнем  тоді композиції та античні сюжети, а

 Академії, одержав лише скромні           намалював «Хлопчика-жебрака», який

відзнаки (срібні медалі ІІ ступеня)                   віддає свій хліб собаці та «Циганку, яка

й не отримав такого для всіх тодішніх   сільській дівчині», а це вже були 

живописців відрядження до Італії?                  реалістичні сюжети.

8. Що було справжньою причиною       Його революційні вірші: альбом поезій

заслання Т.Шевченка?                             «Три літа» і поема «Сон», в якій

висміюється правління Миколи І.

9. Як було покарано Шевченка за участь        Граф Орлов передав Шевченка у

 у Кирило-Мефодіївському товаристві? Розпорядження військового міністра князя

Чернишова і Шевченка відрядили в

Оренбурзький окремий корпус (Орську

крепость)

10. Хто клопотався про помилування    Родина Толстих, Сераковський, брати

Шевченка після смерті Миколи І?          Жемчужникові, російський письменник

О.К.Толстой

11. Скільки років перебував Шевченко  10 років: 1847 – 1857 рр.

у засланні?

        

12. Які твори увійшли до першої збірки         1840 рік – «Кобзар»: 8 творів «Думи мої,

 Шевченка і як вони називалися?            Думи», «Перебендя», «Катерина»,

«Тополя», «Думи», «До Основ’яненка»,

 «Іван Підкова», «Тарасова ніч»

13. Які ви знаєте пісні на слова               «Думи мої, думи…»,  «Реве та стогне

Т.Шевченка?                                                      Дніпр широкий», «Зоре моя вечірняя», «Защебече соловейко», «Нащо мені чорні брови», та інші ( Всього – 83 на музику М.Лисенка)

14. На якому році життя помер              Шевченко помер у Петербурзі в Академії

Т.Шевченко і де його поховано?            Мистецтв, проживши 47 років і 1 день. Поховали поета в Петербурзі на Смоленському кладовищі 28 лютого 1861 року ( за старим стилем). Через 40 днів труну перевезли на Україну і поховали в с.Каневі на Чернечій горі

ІІ тур

Випереджуюче домашнє завдання.

Усне зв’язне висловлювання за обраними темами ( 3 бали)

І – Образ матері у творах Тараса Шевченка ( «Українська література. Плани-конспекти. С.128-129)

ІІ – Послання Тараса Шевченка «І мертвим, і живим …» - духовний заповіт українцям ( ГДІ. Українська література. с.283-284).

ІІІ тур – Літературна спадщина поета.

( Кожна правильна відповідь 1 бал)

«Допоможи мені знайти правильну відповідь» ( питання готують команди)

	1.     Назвіть перший твір Шевченка на                   Поема «Іван Підкова». Оспівує історичну тематику, Кого він оспівує?      Отамана Івана Підкову, який

очолював воєнні походи запорозьких козаків у ІІ половині 16 століття

2. Назвіть поему Т.Шевченка, присвячену      В поемі «Неофіти» Шевченко

декабристам                                                       зображує масову розправу царського самодержавства з учасниками революційного визвольного руху.

3. В якій поемі найбільш гостро висміяно       У поемі «Сон»

царицю й царя?

4. Які твори Шевченка названі ім’ям               Поеми «Катерина», «Іван Підкова»,

головних героїв                                                 «Мар’яна Черниця», «Марія»,

«Марина», вірші «Гамалія», «Лілея»,

 «Перебендя», «Саул» та інші

 

5. В яких віршах Шевченко згадує своє                   «Мені тринадцятий минало», «Якби

дитинство?                                                         ви знали паничі», «Доля», «І золотої, й дорогої», «А.О.Козаковському»

6. Кому присвячена поема «Катерина»?          Василю Андрійовичу Жуковському

7. В пам’ять якої події написана поема            Василю Івановичу Григоровичу, з

«Гайдамаки» і кому присвячена?                     нагоди викупу з кріпацтва

8. В яких поемах Шевченко використовує       «Марія», «Єретик», «Неофіти»

біблійні сюжети та біблійних героїв?

9. Які драматичні твори Т.Шевченка ви          Драма «Назар Стодоля», але є згадки,

знаєте?                                                                що Шевченко писав п’єси: «Данило Рева», «Невеста», «Микита Гайдай»

10.Назвіть перший надрукований вірш           Балада «Причинна», написана в

Шевченка і якими словами він починається?   Петербурзі «Реве та стогне Дніпр широкий»

12. Які художні твори про життя                     Їжакевич «Тарас-пастух»,

Т.Шевченка ви знаєте?                                      С.Васильченко - «В бур’янах», О.Іваненко - «Тарасові світанки», Д.Красицький - «Тарасова земля», Д.Косарик- «Син-колос», О.Ільченко – «Петербурзька осінь», Л.Смілянськи – «Поетова молодість».

13. У яких творах Т.Шевченка                         «Катерина», «Лілея», «Сон»,       

відображено гірку долю жінки?                       «Причинна».

IV тур. У вінок Кобзареві

( Кожна правильна відповідь 1 бал)

1.     Тяжко-важко в світі жити самоті й без роду:

Нема куди прихилиться – хоч з гори, у воду!

Утопився б молоденький, щоб не нудить світом;

Утопився б – тяжко жити і нема де дітись.

В того доля ходить полем, колоски збирає;

А моя десь ледащиця за морем блукає …

                                               ( «Думка»)

2.     Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями.

Бо москалі – чужі люде, роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи, жартуючи кине:

Піде в свою Московщину, а дівчина гине…

                                               («Катерина»)

3.     Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами !

Нащо стали на папері

Сумними рядами?...

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало.

Як свою дитину?

                                      («Думи мої, думи …»)

4.     Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава України!

                            ( «До Основ’яненка»)

5.     У всякого своя доля

І свій шлях широкий:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком –

За край світа зазирає,

Чи нема країни, щоб загарбать,

Із собою взять у домовину.

                            («Сон»)

6.     Брати на панщину ходили.

Поки лоби їм поголили!

А сестри! Сестри! Горе вам,

 Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

                            ( «Якби ви знали, паничі»)

7.     На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно, сповитеє, кричало

У холодочку під снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила, і,  ніби сном,

Над сином сидя задрімала.

                            («Сон»)

8.     В Путівлі-граді вранці-рано

Співає, плаче Ярославна,

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає.

«Полечу,каже, зигзицею,

Тією чайкою-вдовицею,

Та понад Доном полечу…»

                            ( «Плач Ярославни»)

9.     Ми в купочці колись росли,

Маленькими собі любились,

     А матері на нас дивились

     Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

                            («Ми  в купочці колись росли»)

10.                       Нема на світі України,

Немає другого Дніпра.

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра…

                            ( «І мертвим, і живим…»)

V тур

Конкурс капітанів ( 5 балів)

Кожен із капітанів демонструє виразне читання улюбленої поезії Т.Г.Шевченка.

VІ  тур

       Із уболівальниками розігрується завдання «Упізнай героїв Шевченка», а команди тим часом підбирають цитати до ілюстрацій творів Т.Шевченка ( не менше двох, що розміщені на дошці).

Конкурс для уболівальників «Упізнай героїв Тараса Шевченка»

           Якщо упізнають твір із першої тези – 3 бали; із другої – 2 бали; із третьої тези – 1 бал; із четвертої чи п’ятої – 0,5 бала.

Картка 1.

-         Це героїня із твору, який був присвячений Василю Андрійовичу Жуковському, відомому російському поету і перекладачу, на згадку про знаменитий день 22 квітня ( за старим стилем) 1838 року у житті поета.

-         «Не слухала вона ні батька, ні неньки,

           Полюбила москалика, як знало серденько…»

-         Вміла мати брови дати, карі оченята,

Та не вміла на сім світі щастя-долі дати…»

-         «Ледве встала, поклонилась, вийшла мовчки з хати;;

Осталися сиротами старий батько й мати…»

-         «Чорнобрива Катерина найшла, що шукала,

Дунув вітер понад ставом – і сліду не стало…*

                                               (Поема «Катерина»)

Картка 2.

-         Це славні народні герої національно-визвольного руху на Україні початку 18 століття.

-         Вони були оспівані у своєму творі «сином мужика і володарем у царстві Духа» за словами І.Франка.

-         Це герої із найбільшої за обсягом поеми Т.Шевченка.

-         «По Поліссі Гонта бенкетує,

А Залізняк в Смілянщині

Домаху гартує…»

-         Це про них говорили «Сини мої, гайдамаки;

Світ широкий, воля,

Ідіть, сини, погуляйте,

Пошукайте долі…»

                                      ( Т.Шевченко «Гайдамаки»)

VІІ  тур

Екзамен, який виявить знавців Шевченка як художника

( І питання – 1 бал)

                Один учень із кожної команди готується до відповіді, підбираючи цитати із творів Т.Шевченка до ілюстрацій, розміщених на дошці ( не менше трьох), решта учнів тягнуть білети, які лежать на столі і відповідають на питання

Білет 1.    Назвіть малюнки,присвячені казахським дітям, рідні 

                (Казахський хлопчик палить грубку», «Казахський хлопчик дрімає біля

                грубки», «Байгуші», «Щасливий донець», «Старости» - 1843

                ( сват.Катерини)

Білет 2.    Який перший малюнок змалював Шевченко у засланні?

                ( Автопортрет, зроблений олівцем: у солдатському кашкеті з написом

                «3 р» (третя рота).

Білет 3.    Кого з артистів змалював Шевченко в Петербурзі?

                ( Американський трагік, негр Айру Охрідж).

Білет 4.    З якими художниками дружив Шевченко?

                ( К.П.Брюллов, В.Венеціанов, І.Сошенко, П.Федотов, О.Агін,

                 Ф.Пономарьов, П.Петровський, В.Штенберг).

Білет 5. Які свої твори Шевченко ілюстрував сам?

             ( Поема «Слепач», «Невольник», «Катерина», «Утоплена»)

Білет 6.    Які малюнки Шевченка присвячені історії України

(«Смерть Богдана Хмельницького», «Козацький бенкет», «Дари вЧигирині»).

Білет 7. За який малюнок Т.Шевченку присвоїли звання Академіка у 1860 році?

VІІ  тур

Розгадування кросворду «Пригадайте «Заповіт».

Перемагає команда, яка першою впише в кросворд усі слова «Заповіту».

V. Підсумки

          Звертається увага на епіграф на дошці. В одному з віршів, звертаючись до своєї долі, Тарас Шевченко сказав:

                Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли;

                У нас нема зерна неправди за собою.

          Тож і вам бажаю такого чесного і прямого, життєвого шляху, яким ішов Тарас Шевченко, щоб через багато-багато років не покрививши душею, могли  про себе сказати ці слова.

СВЯТО  РІДНОЇ МОВИ

"В  ДУШІ  ВИНОШУЄМО  СЛОВО"

Тема. Свято рідної мови «В душі виношуємо слово»

Мета. Утвердити престижність української мови, поглиблювати знання про долю писемної мови, зміцнювати почуття національної гордості  школярів,  ствердження їх як спадкоємців  і носіїв культури, мови, звичаїв українського народу.

Очікувані результати. Сформованість глибоких знань про долю української мови  та усвідомлення почуття гордості за історію, культуру,   звичаї українського народу.

                                                                           Хто забуде українську мову,

                                                                           Той сліпий блукатиме по світу!

Хід  свята

Ведучий 1. Сьогодні ми зібрались на свято рідної мови. Воно звичайне і незвичне,

                    адже сьогодні ми згадаємо українське слово у пісні і здійснимо

                   незвичайну подорож..

Ведучий 2. Безсмертна… вічна рідна мова,

                   Дзвінкі і чисті голоси,

                   Так, мова – це душі основа,

                   Мірило честі і краси !

Ведучий 1. А чи знаєте ви, як поєдналися слова і звідки в Україні взялася пісня?

Легенда.  Коли це все було – ніхто не знає,

                Але легенда так розповідає:

                Надумав Бог про всіх подбати,

                Талантами людей обдарувати.

                Французам дав красу та елегантність,

                А німцям – дисципліну та падентність.

                Любов до моря дарував англійцям.

                Росії – владність,

                А голландцям – квіти.

                Ну, як таким дарункам не радіти?

                Підвівся Бог зі свого трону,

                Вдоволено поправив він корону,

                І тут побачив дівчину в куточку,

                Одягнену у вишиту сорочку.

           - Чом плачеш ти?

                Як звуть тебе, дитино?

                Вона відповіла: Я - Україна.

                А плачу, Боже, бо не бачу меж,

                Від пролитої крові і пожеж.

                Чому, скажи мені, така зла доля?

                В своїй землі немає правди й волі!

                - Так он яка історія твоя!

                Та тільки всі роздав таланти я –

                Скоріше треба було підійти…

                І тут дівчина вже хотіла йти.

                Та Бог підняв правицю, зупинив.

                І з дівчиною знов заговорив:

                - Неоціненний скарб один я маю,

                Уславить він тебе у світі, знаю.

                Бери його та бережи.

                Це – пісня.

                Взяла дарунок, до грудей притисла,

                І понесла ту пісню по межі:

                «Нам, Боже, Україну збережи!»

Ведучий 1. Така вже наша вдача … Не може душа наша без пісні: народжуємося –

                   співаємо, закохуємося – співаємо, і на смерть ідемо – співаємо. Без пісні,

                   як і без любові, немає життя.

Ведучий 2. Цікаво, коли виникла перша пісня? Тож заглянімо на якусь мить у ті

                   далекі часи та спробуємо відтворити шлях української пісні. Звичайно,

                   для кожного з нас вона вперше прийшла з ніжною, лагідною і щемливою

                   колисковою піснею.

( На фоні «Колискової» звучать слова і виконується танець)

Ведучий 1. Повернись у дитинство, хоч раз повернись,

                   Хоч на мить, на безмежну хвилину.

                   Пригадай, як співала матуся колись

                   Колисковую сину.

Ведучий 2.         Б’ють краплини невгамовно

                   Переливним довгим дзвоном …

                   За вікном – дитя, колиска,

                   Сни клубочаться вже низько.

                   Над колискою спить мати

                   Щастям рідного дитяти.

Ведучий 1. Пісня. Хто не був зачарований нею? Це душа народу, це безмежне поле,

                   засіяне зерном історії і заквітчане людськими надіями, це любов до

                   Вітчизни і н ненависть до її ворогів.

                   О рідна українська пісня!

                   Ти – незгасаючий вулкан.

                   Твоє чарівне ніжне слово –

                   То життєдайний поля лан.

                            Ти – соловейка тьохкання весною,

                            А восени – як клекіт журавлів.

                            Узорчастість снігів зимою

                            І свіжий вітер серед жнив.

                О тепле українське слово,

                Чаруєш співом цілий світ.

                О рідна моя нене – пісне –

                Рожевий світанковий цвіт.

Ведучий 2. Ой, слова – перлини у віночку клечання,

                   Джерело цілюще! Музико жива!

                   Розриваєш пута і прокляття зречення!

                   Рідна моя мово, народна пісне вікова …

( Народна пісня «Їхав козак містом»).

Ведучий 1. Українці – народ співучий. Кажуть, де три українці, там цілий хор.

                   Українська пісня – рай. Хоч ти слухай, хоч – співай. Пісня – душа

                   народу. Пісня і душа становлять народну святиню.

Ведучий 2. Пісня – трепетне серце народу, його душа і йог окрила. Вона пахне

                   весняними дощами, синіми льонами, запашними чорнобривцями,

                   материнськими теплими долонями.

( Пісня про мову).

Ведучий 1. Рідна мова, рідна домівка, рідна оселя, рідний край, рідна стежка, рідні

                    люди – батьки.

Ведучий 2. Батьківська хата. Вона увібрала в себе радощі і печалі, злагоди і клопоти,

                   у ній пахне сушеними грибами та рутою, духмяними паляницями і 

                   досвітковим сонцем.

Ведучий 1. Тут завжди дзвенить людським багатоголоссям пісня. Це місце, звідки

                   вимандровує людина в широкий світ із своїми скарбами: маминою

                   піснею, нелукавим батьківським напутнім словом, дідусевими казками і

                   бабусиними вишивками, теплом і незрадливістю рідного слова.

Ведучий 2. Тут – наші обереги і ангели-охоронці на усе життя !

( Пісня «Мамина сорочка»)

Ведучий 1. Українське слово багатостраждальне і муштроване, забуте і цьковане, а ще, ніжне і мужнє, щире і привітне, веселе і радісне.

Ведучий 2. До сьогоднішньої щирої розмови і до гарної пісні, влучного дотепного слівця та іскрометного жарту зібрала нас рідна мова.

Ведучий 1. Мова – то цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає од спраги.

Ведучий 2. Коли осягаєш багатство рідної мови, мимоволі дивуєшся: який все-таки могутній творчий геній нашого народу ! Скільки синонімічних рядків. яка гнучкість форм, глибина думок і почуттів.

Ведучий 1. А чому й досі сидить у душах багатьох отой комплекс меншовартості. насаджуваний віками неволі? Мовляв, українською говорити непрестижно, бо це мова сільська, та й не модна.

( Гумореска – діалог «Турок» і «Ханжа»).

                                      «Ханжа»

                Мені казав один ханжа,

                Що наша мова геть відстала,

                Що краще б личила мені чужа,

                Немов до хліба – кусень сала,

                Що весь мій поетичний план

                Спинитись може на підході,

                Що я – останній з могікан,

                Що наша мова вже не в моді.

                Гей, проповіднику! Стривай!

                Твої слова – старенька ряса.

                Я не піду в твій тихий рай,

                Я – син великого Тараса.

                Як Прометей не вмер від ран,

                Не вмре і мова – гарна зроду.

                Я – не останній з могікан,

                Я – син великого народу !

                                      «Турок»

                Збирається мій знайомий

                В далеку мандрівку.

                Придбав собі в Туреччину

                На тиждень путівку.

                Костюм купив елегантний,

                Вчить турецьку мову.

                Уже знає, як звуть турки        

                Свиню і корову,

                Як спитати по-турецьки,

                Почім у них шуби,

                Де купити мила й пасту,

                Яка чистить зуби.

                Голова тріщить у нього

                Від отих уроків …

                Він, до речі, в Україні

                Живе тридцять років.

                Ходить всюди, як хазяїн,

                Аж дверима гурка,

                Хоча мову українську

                Знає гірше турка.

Разом.     Україно, прости нерозумних дітей,

                Так як мати лиш може простити.

                Дай прозріти і впасти тобі до грудей,

                Хоч і блудні та ми твої діти !

( Пісня «Ішов козак потайком»).

Ведучий 1. Нелегка доля у нашої пісні. У всі часи пісня була частиною людського

                   життя. Мандрувала вона  з  чумацькими возами, із заробітчанами лунала

                   у полі спекотного дня і тихого літнього вечора.

Ведучий 2. Були часи, коли в нашій пісні кохалась навіть Москва. При дворі царя

                   Михайла Федоровича органістами служили українці, співаком у

                   Петрограді був і наш філософ Григорій Сковорода.

Ведучий 1. А були часи, коли мову  і пісню нашу гнали із життя. Композитору

                   М.Лисенку не дозволяли ставити слова під своїми нотами. Та голосно

                   лунала і німа його пісня.

Ведучий 2. Забороняли співати рідною мовою. Коли українці бажали проспівати

                   рідну пісню, губернатори вимагали інколи французькою, російською. В

                   Одесі губернатор Зелений примусив замість «Ой, не ходи, Грицю, та й

                   на вечорниці» співати «Ой, не ходи, Гришка, да и на пикник».

Ведучий 1. Царський уряд забороняв кобзарям співати, бо розумів силу того співу.

                   Боролися з кобзарями і у ХХ столітті. За наказом Сталіна у Харкові

                   зібрали всіх українських кобзарів. Сліпим музикам казали, що вони

                   мають взяти участь у першому в Україні з’їзді кобзарів. А потім вивезли

                   за місто і там розстріляли. Так нищили душу нашого народу.

Ведучий 2. А згадайте пісні Марусі Чурай …

                   Це дівчина не просто так – Маруся,

                   Це голос наш, це – пісня, це – душа.

                   Пісні, які складала ця дівчина, не тільки врятували їй життя, а й

                   продовжили його у вічність.

                            Вона піснями виспівала душу,

                            Вона пісні ці залишила нам.

(Пісня «Ой у вишневому саду…»)

Ведучий 2. Затуляли чужинці в обіймах наш рот,

                   І перевертні кривдили зраджену мову.

                   Вилив душу в пісні український народ,

                   І живе мій народ у співочому слові.

Ведучий 1.          Мій народе, пісень 300 тисяч твоїх,

                   Уяви, сколихнули б умить Україну,

                   Захотіли б, мабуть. Всі земні солов’ї,

                   Вивчить мову і пісню твою солов’їну.

Ведучий 2. Люблю, коли народ співає мій,

                   Душа стає і світла, і натхненна,

                   Живе в тій пісні відгомін століть,

                   Злітають голоси, як дужі крила.

(Танець «Віночок»).

Ведучий 1.          Нехай завжди з нами буде народна пісня, нехай збереже вона тепло

                   наших сердець, наше життя, нехай робить усіх душевнішими,

                   красивішими у своїх почуттях, підносить чуттєвість і людську гідність.

Ведучий 2. Не замовкай ніколи, рідне слово,

                   Іскрися жартом, танцем, піснею злітай.

                   Над нами квітни завжди веселково,

                   Щоб сяяв щастям український край.

                   Нема життя без України, бо вона – це доля,

                   яка випадає раз на віку – це вічна пісня на цій землі.

(Пісня «Рідний край»)

Ведучий 1. Кружляй же завжди, пісне, на орбіті,

                   Брини й лунай в різноголоссі нот,

                   Про рідний край і нашу пісню в світі!

                   Не забувай співучий свій народ!

                   Бо без пісні не буває сонця!

                   Бо без пісні не буває цвіту!

                   Хто забуде материнську мову,

                   Той сліпий блукатиме посвіту!

ВЕЧІР   ПАМ'ЯТІ"УЛАС  САМЧУК:  ПОВЕРНЕННЯ  В  НЕЗАБУТНЄ"

Мета. Допомогти учням збагнути велич постаті письменника, розвивати вміння аналізувати, узагальнювати, використовуючи текст; удосконалювати вміння виразного читання тексту,виховувати любов до рідного народу, повагу до кращих його синів.

Обладнання. Портрет Уласа Самчука, малюнки і фото учнів «Краєвиди Волині», твори письменника, мультимедійна презентація, фонозаписи..

Ведуча 1. «Дермань! Знаєте Ви, що таке Дермань? Ні,- сказав би Гоголь,- Ви не знаєте, щ отаке Дермань. Це дуже простора, дуже барвиста казка. Вже здалека вона розгортається цілими милями вправо і вліво. Вже здалека виринають у зелені, то знову десь зникають золоті куполи її церков, вже здалека цілими натовпами пруться зо всіх сторін краєвиди і горе Вам, чоловіче, коли Ви не митець, не поет, або принаймні, звичайний фотоаматор …

         Все то кидається на всіх, ніби зграя звірів. І хоч-не хоч – ви здаєтесь. Зупиняєтесь, знімаєте капелюх і старанно вітаєте цю царицю волинських сіл.» Такі захоплюючі слова написав Улас Самчук в газеті «Волинь» 4 червня 1942 року.

(Музика стишується.)

Ведуча 2.  Саме тут, в стародавньому селі Дермань, нині Здолбунівського району, 20 лютого 1905 року в родині Олексія та Настасії Самчуків народився Улас, майбутній письменник, український Гомер ХХ століття.

Ведуча 1.                     Дермань, Дермань – таємне слово,

                                      З давніх принесених часів.

                                      Хтось і придумав так чудово

                                      Назвати місце між лісів,

                                      Де рід розрісся волинян,

                                      Що землю сіяли-орали,

                                      Держави сотворили стан,

                                      Преславні книги друкували.

                                      Перо й залізо, меч і сніп.

                                      Немов орли з твердої скелі

                                      Порозлітались на весь світ

                                      Сини германської оселі.

                                      Весільні танці і музики

                                      Впроваджували у життя,

                                      Затямило в душі великій

                                      Новонароджене хлоп’я

                                      І спів весільний давне славний,

                                      І дзвонів монастирських тон,

                                      І скарб запашних слів розмовний,

                                      Дермані прастарий закон:

                                      За правду сміливо стояти –

                                      Чи це війна, чи мирний час.

                                      В хатинах, і в палатах славний

                                      Всієї України син – Улас.

                                                                           М.Голод

( Музика стишується)

Ведуча 2. У 1913 році родина перселилася в село Тилявку (Тернопільщина). Після закінчення народної школи у цьому селі Улас продовжував навчання у Дермані. «Дерманські університети» (1917-1920 рр.) стали справді народними з огляду на той буревій народної смути, котрий пронісся тоді над краєм.

Ведуча 1. З 1921 року юнак студіював в Українській приватній гімназії імені Івана Стещенка в Крем’янці, звідки бере початок його політична діяльність: перші проби відчайдушного революціонера в Українській Військовій організації – від підготовки замаху на єпископа Дениса Валединського за співробітництво з поляками, до спроби переходу польсько-радянського кордону в 1924 році, викликаної гіпнозом.

Ведуча 2. Як наслідок цієї першої «політичної Одіссеї» - арешт і піврічне ув’язнення в польській в’язниці, мобілізація  у польську армію. Дорога в широкий світ залишалась одна, ота сама, що стала вже битою для українського поспільства за останні 100 років – за кордон. В 1927 році дезертував до Німеччини, а точніше – подався в невидимість.

Звучить музика : Л.ванБетховен. «Соната №14».

Читець 1.                     З урочищ і гаїв, із рідного привілля

                                      В чужину ідучи – узяв я жменю зілля

                                      І горсточку пісень, і жмут цілющих слів.

                                               В дорожній клунок вклав і чаром перевив:

                                               Любисток і чебрець, шальвії трішки й рути

                                               Про вроки і дання, від пристріту й отрути,

                                               А надто ще листків гіркого полину.

                                      Та стерлося все те у сумішку одну –

                                      І нині гір чавить на серці безустану …

                                      Зберіг окремо я лиш пучечку євшану,

                                      Щоб нюхавши його колись, мої сини

                                      Знайшли додому шлях далекий та ясний.

                                                                                              О.Стефанович

( Музика стишується )

Ведуча 2. Літературну творчість розпочав рано – в 20-річному віці, вміщуючи свої твори в Львівському щомісячнику «Літературно-науковий вісник». Саме у Львові вийшла друком його найкраща, на думку багатьох критиків, книга-трилогія «Волинь». Вона висунула автора в перші ряди української літератури.

         Як писали тоді газети: «під теперішню пору Улас Самчук – це дійсно, неодинокий корифей українського письменства … «Волинь», напевно, стане обов’язковою літературою в наших середніх школах». ( «Перемога» ч.2.21.ІХ.1934).

         А в Україні, як недивно, книги У.Самчука вилучалися з бібліотек, починаючи з 1939 року, коли на західноукраїнські землі прибули воїни Червоної Армії. Лише за одну думку, яка звучить з уст героїв твору «Волинь»: «прийде час, і ми, люди мої, чи наші діти до голосу прийдемо – і своє господарство востановимо. Це стане, бо ж інакше не можна буде жити» - книга потрапила у заборонені і була знищена.

Читець.                        Не так вже їх багато на Землі;

                                      Тих іскор Божих творчого горіння.

                                      Сяйне одна чи дві на покоління

                                     Метеоритним спалахом  в імлі …

                                      Яке блаженство і який то біль –

                                      Людської пристрасті терпке причастя …

                                      Але чи є, скажіть, великим щастям

                                      Творить шедеври  украю рабів ?

                                      Віншують новелістів королі,

                                      У тороннім залі – урочисті речі,

                                      Та не тобі. У тебе – хрест предтечі

                                      Лауреатів вільної землі.

                                                                           Л.Рибенко

( Звучить музика : Малер Г. Симфонія №1 : ре Мажор )

Ведуча 1. Велика Вітчизняна війна 1941 рік.

Читець.                        Україна палає в пекельних вогнях!

                                      Україна нас кличе до бою !

                                     Україно! Почують твій голос в віках!

                                      Ми кров’ю і серцем з тобою !

                                               Потрійна  в нас зброя : лють, помста і гнів!

                                               Бо нам Україну плюндрують …

                                               І в храмі святому дідів, прадідів

                                               Кайданами й Богом торгують !

                                      Нас пестила рана в боях не одна,

                                      І кулі в чоло цілували …

                                      П’янкий нектар пили ми до дна,

                                      І в смерті обіймах конали …

                                               ………………………………

                                                                                     Е.8.10.1962 р.

Ведуча 2. Як член однієї з груп ОУН ( керованої О.Ольжичем-Кандибою) У.Самчук повертається в м.Рівне і стає редактором газети «Волинь», сподіваючись, що німецька окупація дасть можливість вести роботу по вихованню національної свідомості в украй занедбаних східних областях України. Газета «Волинь», особлива роль котрої серед інших видань визначалась уже місцем столичного розташування ( з 20 серпня 1941 року Рівне стало центром рейхскомісаріату України і величезним, як на той час, тиражем, що сягав 60 тисяч примірників), редагувались Уласом Самчуком з вересня 1941 по березень 1942 року.         

Ведуча 1 . Якщо  в перших публіцистичних виступах У.Самчука ще жевріла надія на здобуття власної державності з допомогою німецької зброї та під протекторами Німеччини, то надто швидко виявилося, що він гірко прорахувався. Німецька окупація не виправдала ніяких україністичних сподівань, фашисти навіть  і не думали про те, щоб надати Україні суверенітет і незалежність.

Ведуча 2. Повне політичне прозріння настає після багатьох подорожей по Україні, поїздок по рідних місцях, де народився і жив : Дермань, Кременець, Тилявка. Скрізь він бачив страшне народне горе, смерть, пожарища. До глибини душі вразила дика розправа фашистів у Дермані, де під час лише однієї акції спалено 14 хат і хату, в якій народилася мати Самчука. Тоді ж вороги вбили двоюрідного брата Андрія, вбили просто так, нізащо, за те, що запевняв, що у селі немає партизанів.

( Звучить музика : Романтичний рояль Маласка Ю.)

Ведуча 1.  «Краю мій, розкішний і чудовий ! Якими словами висловити твої болі? Якими ліками їх гоїти? Прийми мою страшну любов і мою безмежну аж до смерти відданість!»- писав Улас Самчук в 1942 році («Кременецький вісник»)

Читець.                        Вишита колоссям і калиною,

                                      Вигойдана співом солов’я,

                                      Звешся веселково – Україною –

                                      Земле зачарована моя.

                                               Ти мені боліла важко ранами,

                                               Як тебе хотіли розп’ясти …

                                               І хрещато-чорними й багряними –

                                               Власний образ вишивала ти.

                                      Вишивала ніжністю суровою,

                                      Муками і полум’ям надій …

                                      Я читаю всю свою історію

                                      На сорочці вишитій твоїй …

                                                                           О.Богачук

Ведуча 2. Любов до рідного краю, отчого порога, ідея української державності  посідають окреме місце в публіцистичних статтях, які друкував Улас Самчук на шпальтах «Волині».

Читець .  «Я вірю в те, що роблю. Я вірю в прийдучість мого великого народу!» Я вірю в кожний болючий відрух хворого живчика моєї дорогої батьківщини і , віруючи в це, я не можу бути зрадником своєї віри! Не можу. Бо так збудована моя духовна істота … Як безмежно, як пристрасно хотілося б одного разу вітати день, коли ми, як національна спільнота, цілому великому світові, з повноти серця могли б сказати : ми вільні ! Ми подаємо всім вам братнім народам нашу братню руку згоди!...»

Ведуча 1. Ці слова були опубліковані у «Волині» в перших числах січня 1942 року ( Стаття «Слово письменника»). Здається, ясніше не скажеш, коли знаєш, що їх, ці слова, читатиме не лише твій однодумець, а й ворог, фашист. Але Самчук писав, ризикуючи всім, навіть життям.

Ведуча 2. І сталося те, чого й слід було чекати. За одну з статей «Так було – так буде», опубліковану 22 березня 1942 року, німецька окупаційна влада заарештувала Самчука. В даній статті, вступаючи у відверту полеміку з самим Гітлером, У.Самчук писав:»Історія вписує нову сторінку. На мапі Європи закреслюється новий простір з назвою Україна. Песимісти вбачають  утому новий зміст, нове призначення. Але не один песиміст не заперечить нам, що над цим простором пройшли віки, що тут було життя і лилась кров. Песимісти не заперечать нам нашої душі, яка формувалась віками, і яка діяла, діє і діяти буде!...» ( Волинь, ч.23,22 березня 1942 р.)

Ведуча 1. Місяць ( до 20 квітня 1942 року) він провів у Рівненській в’язниці на Грабнику. Дивом свого врятування У.Самчук завдячує рокам перебування у Німеччині, що дали йому знання мови і психології німців, а також клопотання його колишнього друга з часів студій у Бреславському університеті Германа Блюме, котрий обіймав тоді посаду директора цивільної поліції рейхскомісаріату України.

Ведуча 2. Після виходу із тюрми У.Самчук практично був позбавлений можливості легально відстоювати свої політичні переконання, всі його кореспонденції, вміщені у «Волині» та інших українських газетах упродовж 1942-1943 рр., носили нейтральний характер: література, подорожові нотатки. Хоча, з іншого боку, жодного матеріалу на користь гітлерівців Улас Самчук не видрукував.

Ведуча 1. Рівне Улас покинув у листопаді 1943 року. Покинув для того, щоб пройти всі кола тепер вже новоявленого «чистилища» - «планети Ді-Пі», таборів «переміщених осіб». За довгі 4 роки 1944-1948 рр. було всього, але головним почуттям, відкритою раною – ностальгія, котра стала незамінною супутницею письменника до його останнього віддиху.

Ведуча 2. В 1947 році в період душевної депресії У.Самчук писав «Мої спогади розсипані по світі, але їх концентрація все ще у Дермані, де пройшли роки хлоп’яцтва»…

( На фоні музики «Романтичний рояль» Маласка Ю.)

Читець.                        Неначе був у рідному селі,

                                      Вузенькі бачив піскуваті ниви,

                                      Ходив зажурений по тій землі,

                                      Де був колись веселий і щасливий.

                                               І незабутній бачив батьків двір,

                                               Давно покинутий, стареньку хату;

                                               Мені вклонявсь низенько осокир,

                                               Сріблястий велетень, старий крислатий …

                                      До сліз зворушений, на все дививсь,

                                      Від мрій і спогадів солодких, п’яних.

                                      Навколо славсь, сміявсь і ятривсь,

                                      Як мед пахучий, теплий день весняний.

                                               Пастівником, буддячам рясно вкритим

                                               ( Обабіч там цвіли чужі сади ),

                                               Ходив, блукав, немов несамовитий,

                                               Дитячих ніг своїх шукав сліди …

                                      Хотів знайти загублене навіки.

                                      Юнацьких мрій казково-дивний сад …

                                      Та не течуть назад ніколи ріки,

                                      І юність теж не вернеться назад …

( Музика стишується ).

Читець. «Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився … Але також, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами.

         А також і тому, що тут родилися, вмирали  і знов родилися мої батьки, діди, прадіди і прапрадіди …»

                                                                  Улас Самчук «На білому коні»

Ведуча 1. До останнього віддиху майстер зберіг бачення світу через призму «волинської тихої сторони», до самої смерті в нього боліла душа за сумну післявоєнну долю рідного краю.

Ведуча 2. Улас Самчук – видатний майстер мистецької прози, відомий громадський діяч, вніс цінний вклад у розвиток української літератури. Він був першим головним засновником об’єднання українських письменників «Слово», куди входить вся культурна українська діаспора еміграції США, Канади, Бразилії, Англії, Франції, Німеччини, Австрії.

         В 1980 році Улас Олексійович Самчук висувався редакцією журналу «Современник», який виходить десятки років у Торонто, на отримання Нобелівської нагороди із літератури.

Ведуча 1. Його перу належить більше 112 ідейно-програмових, критичних, політичних, літературних статей на теми дня та 20 книжкових видань. Серед них «Юність Василя Шеремети», трилогія «Ост», роман-хроніка про боротьбу УПА на Волині «Чого не гоїть вогонь» та ін.. Улас Самчук не тільки письменник, а й талановитий публіцист; він присвятив частину свого життя журналістиці і звернув своє вістря меча проти цивілізованого руйнування людської душі, проти комунізму, який вважав деструктивною лавиною нашого століття.

Ведуча 2.  Помер Улас Самчук 9 липня 1987 року в Торонто.

( На фоні стишеної музики : Й.С.Бах)

Ведуча 1. Та не обійде, не повинна обійти цього великого імені вдячна пам’ять нащадків, заради щасливого майбутнього яких працював все життя «український Гомер».

Читець.                        Що кому судилось: долі прясти ниті,

                                      Сонцеві світити, а землі цвісти.

                                      До мети своєї прагне все на світі,

                                      І яке це щастя досягти мети !

                                               Визначено міру матері-натури,

                                               Камінь і рослина, птах, людина, звір,

                                               Борються невпинно з бурунами бурі,

                                               Плавають, літають – вгору, вглиб і  вшир.

                                      А мені на груди налягає брила,

                                     Радість існування я давно забув,

                                      І звестись не сила, глянути не сила,

                                      Скільки тисяч років вдома я не був ?

                                               Як же ви далеко, простори, простерті,

                                               Що такий сніжистий збуджували щем !

                                               На прарідне лоно я вернусь по смерті

                                               Блискавкою – громом, зливою – дощем.

                                                                                     О.Веретенченко

( Музика підсилюється )